24 квітня 2022 року. Сьогодні був в Ірпінському Будинку письменника. Хотів подихати повітрям мистецтва. Подихати не дуже вийшло. Ні, повітря чистеньке і прозоре. Я з задоволенням підставляв обличчя свіжому подиху вітерця. Нарахував з добрий десяток прильотів. Вибиті шибки і понівечений паркан. Підійшов до будівлі нашого штабу. Вибиті шибки і подзьобані стіни осколками. Обійшов навкруг штаб, порахував прильоти, видивився підірваний залізничний міст. Там у нас стояв «секрет» з гранатометами, ми не мали права пропустити прорив танків по залізничному мосту. Про «секрет» знала обмежена кількість людей. По їжу «секретники» приходили вночі і так, щоб чергували свої і розголос про “підривників” не розійшовся по людях. У штабі не було тих, кому не довіряли, але береженого Бог береже. Війна і полон на війні нормальна справа. Не всі можуть витримати тортури і знущання в полоні. Тому менше знаєш, краще спиш – це прислів’я якраз про війну. Кожен має робити свою роботу. Ми не герої. Ми звичайні Ірпінці, які зробили незвичайну справу. Відстояли своє місто.
Вже виходив з парку письменника і раптом, Мартинюк спитав «Письменника».
– Письменнику, як ми втримали Ірпінь? – письменник зупинився і здивовано подивися на Мартинюка.
– Що ти верзеш? Ти ж був завжди поруч зі мною. – письменник здивовано.
– Так, я був поруч з тобою. Це правда. Ми обидва спину не показували перед москалями. Це також правда. Але скажи мені – як ми втримали Ірпінь? –наполягає Мартинюк.
Що він говорить? Навіщо питає про це? Він же завжди був поруч. Адже Мартинюк і Письменник одне ціле. Чекай. А дійсно як ми втримали Ірпінь? – у письменника рій думок роїться в голові.
–Так. У мене також рій думок роїться в голові. Не гнівайся, що питаю, як ми втримали Ірпінь. Я не знаю, як ми втримали Ірпінь. Може ти скажеш, як ми втримали Ірпінь? У нас не було людей, допомоги, зброї. У перші дні на захист міста стало до 200 чоловік – вже не так наполегливо, але наполягає на відповіді Мартинюк.
– Як втримали? 200 чоловік – це величезна сила. Втримали, бо хотіли втримати. Билися, бо хотіли битися. Ми чудово розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде Київ. Тому стояли насмерть. – відповідає Письменник.
– Правильно. Ми, Українці, тут каміння, а ці чужинці як вода. Протекли і немає їх. Битва за Ірпінь змінила світ. І зробили це ми! – погоджується Мартинюк.
– І знаєш, що я думаю Мартинюк? Ці перші були запрограмовані на перемогу. Вони відкинули оте, вічне, забите нам в голови москалями – знецінення себе, свого духу і програмування на поразку. Кацапи розраховували, що ми поборемо самі себе. Що ми самознеціюємося і самоповбиваємося. Нам треба забути говорити за поразки, а налаштовуватися на перемогу. Перестаємо посипати голову попелом і будуємо Україну.
Мартинюк і Письменник разом і написали цей письменницький літопис.
«Доброго дня всім Гідним і Незламним.
Ми з України.
Ми з Ірпіня.
Сьогодні завітав в Ірпінський Будинок Письменника. Є з десяток воронок від вибухів. Є пошкодженні дерева. Є вибиті шибки в будиночках. Але сам парк гарнючий і ціленький. Знову розквітає яскравими кольорами. Знову по доріжках будуть гуляти Ірпінчани. Знову буде лунати дитячий сміх. І саме це прекрасно. Життя без московитів і “русского миру” набирає обертів.
І наостанок: Гарного свята.
Вірю в ЗСУ.
Вірю в Україну».
Постскриптум: Вчимо власну історію. Деякі приклади з наукових робіт вчених:
Покидаючи басейн Чорного моря – українці кількома мирними переселенськими хвилями заселили в ті далекі часи Європу, Азію, Єгипет, Середній Схід.
Англійський вчений археолог, історик та мовознавець Леонард Вуллі в монументальній праці «Початок цивілізації людства»: «Арії вийшли з України і були творцями нових держав та їхніх культур на всіх землях, де би вони не поселилися».
Антрополог Девід В. Ентоні (2007 рік) в книзі «Кінь, колесо та мова»: «Вперше кінь був приручений в українському степу близько 4200 року до н.е. Із України вийшли всі індоєвропейські мови 4200-2200 роки до н.е.», описує поширення мови в Західну Європу, Центральну Азію та Південну Азію.
Американські археологи Райнер Бергера і Лайнер Проча (каліфорнійський університет): «Коні вперше були приручені в степах України понад 4350 років до Христа», такий висновок на основі археологічних розкопок поблизу українських сіл Усатово, Дереївка, Євмінка, де в культурних шарах знайдено кістки коней, збруя для коней і залишки коліс. Що дало змогу українцям заселяти землі до Ірландії, до Індії, і до Єгипту, тепер ми знаємо, що козаки походять з України.
Професор санскритолог Василь Кобилюх: «Українці поступово мовно і літературно опанували євразійський простір, розселялися у ньому і поширювали по світу свою санскритично-українську літературну мову та культуру. Найбільшим свідченням того, що давньоукраїнська мова поширилася по всій земній кулі, є топоніми (які у нас постійно намагаються підмінити!), гідроніми, корінні слова, які збереглися і до сьогодні. Наші предки жили у непорушному єдино мовному просторі до 375 року н.е. – першої навали монголо-китайців, котрі знищили давньоукраїнські держави – Кушанію, Бактрію, Хорезм тощо, зменшили панування українського слова та українців у 40 разів порівняно з кордонами сучасної України».
Видатний державний діяч Індії Дж. Неру в своїй книзі «Погляд на всесвітню історію»: «Імперія Кушанів нагадувала велетня, що осідлав Азію і Європу… Вона була на півдорозі між Індією і Римом, між Індією та Китаєм… якби не давні українські арії, не було б Індії».
Професор, історик, археолог, етрусколог Олександр Чертков дослідив назви етруських племен в Італії: «Першими індоєвропейцями в Греції були не греки, а пеласги (трипільці українці). Очевидними є антропологічні відмінності: якщо давні елліни, були високими, мускулястими, білошкірими і світловолосими, то сучасні греки (араби) переважно є низькорослими, дрібними, смаглявими і чорноволосими».
Філолог С. Губерначук: «Культ лелеки розвинувся у нас ще Трипільської доби, а нині в деяких районах Полтавщини лелеку називають лелега тобто так, як називали себе пелаги».
Мовознавець Микола Суслопаров: «Пеласги-лелеги це трипільці – предки Київської Русі (русини) попередники стародавніх еллінів»; «За Геродота слово Русь на території Середнього Дніпра та Бугу означало орачі, а слово “скіфи” є додатком перекладачів».
