«Я – Українець, і мене не скорити!
Українці – нескорені люди.
Я – Українець, і мене не зламати!
Українці – нескорені люди».
Це рядки із збірки Сергія Мартинюка «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ». В Ірпінській міській бібліотеці імені Максима Рильського відбулася презентація цієї книжки.
Сергій Мартинюк, автор збірки «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ»:
«Я вважаю, що саме битва за Ірпінь і змінила світ. Я вважаю, що якщо би впав Ірпінь, впав би й Київ. Це ми чудово спостерігали, коли стали на оборону Ірпеня. На 25 число колони окупантів уже були готові зайти у Київ. Зовсім недавно з’явилося відео, де наша арта розбиває новосибірський чи кемерівський ОМОН. Тому, якщо би відступив Ірпінь, Києва б не було».
«13 віршів…» Сергія Мартинюка відкривають новий етап творчості письменника – етап віршованої воєнної творчості. 24 лютого Сергій сказав собі: «Відсьогодні я солдат. Моя Україна потребує солдата Мартинюка». Він узяв до рук мисливську зброю і приєднався до ірпінського руху спротиву московським окупантам.
Сергій Мартинюк:
«Я, коли пішов на війну, взяв із собою тільки мисливську зброю і шість патронів. І я взяв із собою сумочку, у сумочці був записник. Бо я завжди записую свої враження від зустрічі, від тієї події, яку я проводжу».
Кожен вірш, який увійшов до збірки, Мартинюк писав в окопах, на позиціях, поміж обстрілами. Якісь рядки народилися біля «Жирафа», якісь – біля «Караван Гала», якісь – на водоканалі чи в штабі у Будинку письменника. Ті, хто встиг познайомитися з віршами, назвали їх лірикою страшних воєнних днів.
Олена Циганенко, директорка Ірпінської бібліотеки ім. Максима Рильського:
«Поезія – це сповідь душі письменника. Тому що в нього було на душі, те він і написав. І саме коли? Коли йшли бої, коли йшла оборона. Ця книжечка тоненька, але така ємка й така насичена, тому що це, можна сказати, краєзнавчий матеріал. Бо навіть маленька листівочка – це вже якась історія».
Анатолій Зборовський, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею:
«Він у своїй літературі й своїм прикладом створює образ українця, який перемагає. Одна з його книжок так і називається – “Народжені перемагати”. Українець – це не Шельменко-денщик, українець – це козак, який воює, який перемагає, який захищає свою Батьківщину. І це в нього не просто літературний образ, він доводить це своїм життям».
Сам же Мартинюк каже – взявся запалювати вогник правди про нескорене Українство, бо не хоче, щоб люди сиділи в темряві незнання. І зараз, коли в Ірпені та Приірпінні пишеться новітня історія світу, ці бойові, з присмаком пороху, вірші є частинкою цього вогника.
Віолетта Дворнікова, депутатка Ірпінської міської ради:
«Велика честь читати ці вірші й переживати це знову й знову. Але такі вірші повинні бути, бо це наша історія».
Євгенія Антонюк, керівниця відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради:
«Ми не маємо права чекати закінчення війни, аби побачили світ ті твори, які написані про війну нашими ірпінськими митцями, які написані для нас усіх. Ми вдячні Сергію Мартинюку за те, що він в усьому сильний, в усьому потужний, в усьому сміливий. Ми щиро вдячні, що вони не тільки там тримають фронт зі зброєю в руках, а тримають ще й письменницький фронт у такі складні часи».
24 лютого він взяв мисливську рушницю, 6 набоїв до неї і пішов у територіальну оборону захищати Ірпінь. Письменник Сергій Мартинюк. У результаті народилася збірка «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ». Кожен вірш, який увійшов до збірки, з присмаком пороху. Мартинюк писав в окопах, на позиціях, поміж обстрілами. Якісь рядки народилися біля «Жирафу», якісь на «Караван Гала», якісь на Водоканалі чи в штабі у «Будинку письменника». Воістину, українці – незламні люди! Надежда Заблоцкая-Дроган
