Гени плачуть і стогнуть… Розруха. Це моя батьківська хата, тут я народився. Ще 40-45 років тому тут було повно людей, а дітей скільки бігало. До жовтня 1917 року в Балтському повіті було 180 тисяч люду. В селі Мала Саражинка (тепер Ухожани) до 32 року було три колгоспи, весною 33 року ледь-ледь назбирали один! Землі лишились, а людей немає. Приїжджайте я покажу кургани, де лежать кістки цих людей. Комунізм – страшна річ. Добила друга світова війна. В сьогоденні в районі не набереться 50 тисяч. Мурахи пробігли по шкірі. За комуністичну добу виросло покоління пристосуванців, прохачів, християнських і колхозних рабів, які український борщ їдять під ковдрою. Бояться, щоб їм (На своїй Землі!!!) не приписали Націоналізму. Гени стогнуть і рука відмовляється писати… Агов, земляки, де ви є? Стали московитами, придністровцями, німцями, поляками, румунами… Ким ще? Може варто згадати – що є Українцями. Бути Українцем не соромно. Соромно цим не пишатися!!!