Цей рік 1990 був знаковим. Я прийняв рішення звільнятись з війська і ми це вже обговорили з моєю Ладою. На Далекому Сході для нас, українців інформації, що відбувається на “Материку” не було. Була, але з листів і телефоних розмов. Але те, що в Україні відбуваються зміни, ми відчували. На Далекому Сході активувалися китайці, їх багато приїзджало щось будувати і ремонтувати. Ми, офіцери, у них вимінювали свої старі шинелі і бушлати на китайські товари. То був звичайний “ширпотреб” і різний непотріб, але у нас не було і ми просто хотіли то потримати в руках і подарувати. Я вимінював (я не міняв би) бо діти просили. В дворі всі ходили в цьому китайському “ширпотребі” і мої мене вмовляли привезти їм. Ще одна причина – у мене в Одесі було декілька друзів які самі шили (звичайно, на цьому заробляли) і просили, щоб я прислав щось оригінальне китайське, а вони перекроять і змодулюють щось під Одесу. Одеса моя гордість, честь і найгарніше місто в світі. Тому я купляв і пересилав друзям. Робив це безкоштовно, тобто зиску не мав з продажу нового одягу. Це правда. В вересні мені один колега показав фото з Києва, я був вражений кількістю людей. У відпустці мамо просили дослужити і думати за родину. В селі діду спитали – “Будеш їхати додому? – я кивнув головою – Тут не буде намазано медом. За своє треба буде битися, кацапня так просто не відпустить”. Розмов багато було, але подумки я був вже в Україні. Китайці які приїзджали з товарами на Далекий Схід, були звичайними розвідниками, робили аналіз, залишали своїх людей жити. Вони щедро пригощали офіцерів горілкою. Горілка була єкслюзивна, всередині плавали маленькі змії або щось інше. У нас тоді звичайну горілку не дістанеш, а тут така – єкслюзивна. Звільнявся з війська довго, не хотіли відпускати. Пам’ятаю, що мене викликав на розмову начальник артилерії округу в Хабаровськ. Я надягнув (міг не одягати, я ж звільнявся, але не хотів ганьбити честь офіцера) форму і приїхав. Саме це дуже здивувало генерала, бо поки я чекав у нього в приймальні зустрічі, надивився на п’яних офіцерів і вдягнутих в цивільне. Було соромно за цих офіцерів. Ти звільняєшся, але навіщо втрачати честь офіцера. На самій зустрічі генерал, в кінці розмови, запропонував, щоб я показав точку на карті Далекого Сходу (на стіні висіла величезна карта Далекого Сходу), де я хочу жити і служити і він сьогодні переводить мене туди і завтра надають квартиру. Я відмовився. Коли вже їхав в Україну, мені Українці передали листи до уряду України з проханням допомогти виїхати додому в Україну. Вони народилися на Далекому Сході, але хотіли повернутися в Україну. Листи через пошту не доходили до України. Прохання я виконав, в Київі передав листи в приймальню Уряду.
Одна із наймасовіших проукраїнських акцій за часів СРСР
Подивіться унікальні відео про те, як в 1990-му році відзначали 500-ліття козацтва. https://www.facebook.com/RadioSvoboda.Org/videos/424768455091086/UzpfSTEwMDAxMTA0ODE5NDgwODoxMTg3ODg3MTk0OTIyODc2/?id=100011048194808&__tn__=%2Cd-Y-R&eid=ARCtyHcj82ceAX9b4jnvy7SWra5AJfIZGZzEtTKLkJyWwPIBAhtnMyBRTWYsYqBDApbN8cGybml0av58
