Учора за запрошенням був присутній та коротко виступив на презентації книжки Сергія Мартинюка в Одесі.

Мартинюк Сергій Позивний «Письменник», або як Ірпінці русню відірпінили :[щоденникові записи]. — Одеса : Астропринт, 2025. — 304 с.

Саме така має бути Українська Книга, а особливо під час війни. Мілітарна, наступальна, безкомпромісна. Про війну та надихаюча на продовження нашої священної війни як природного стану нашої войовничої нації. Тільки війна дала нам прекрасні шанси визволитися з кайданів русскомірія, знищити все російське, знищити росію.

Лише раз до того (на зустрічі з шановним Олексій Притула) отримав таке задоволення від абсолютної чіткості думки, тез про те, що московіти є нашим одвічним ворогом, якого слід безапеляційно нищити!

А також випалювати усе москвороте та хоч трохи русскомірське всередині, аби стати нарешті Українською Україною. Презентація – сеанс екзорцизму, вигнання з Одеси бісів. Особливі корчі та муки на моїх словах про вигнання з Одеси привидів пушкіна, жванецького та іншої мерзоти.

Біси корчилися, але покірно повзли у пекло, хоча й озиралися чи не йдуть їх визволяти нарешті свої. Але свої, сросіяни, як завжди, кинули своїх, і не прийшли. І не прийдуть!

Я теж наголосив, що какраньше – не буде. московщина здохне, а ми запануємо!

І хай не сподіваються на труханова та пушкіна – усі вони приречені бути нарешті на смітнику. Обіцяю!

Українське сонце зійде! Наша переможна хода не залишить і камемня на камені у фундаменті русского міра.

Особливо дякую шановній Карина Серт та її подрузі Марії, які попри зайнятість знайшли можливість відвідати цей чудовий захід.

Як ми учора згадували з паном Сергієм, на жаль, часто панує й надалі покоління мовчунів, що замість чіткої позиції відмовчуються. Бачу це постійно. На жаль, держава навіть платить гроші тим, хто системної діє проти неї, сіючи зневіру у навчальних закладах. Бачу катастрофічний стан освіти та культури, панування там какаяразніц та какраньшистов.

Але є й така молодь, яка зможе зсередини добити цей малоросійський та совковий відстійник, яким і досі залишається освіта та культура.

А взагалі це дуже дивно та неоковирно, коли погляди пана Сергія, які є й моїми поглядами, на 4-му році війни виглядають в Україні як якесь дисидентство, а не пануючий у суспільстві та державі мейнстрим.