Сьогодні День Українського Добровольця. Після 2014 року, один із найважливіших днів у моєму житті. І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил. Тепер я знаю,, що у нас є головне – це коріння нації і пам’ять народу. На протязі віків нас гнули, а ми не гнулись. Нас розстрілювали, а ми оживали. Нас вбивали голодом, а ми живемо в наших дітях і онуках. Наш “ізвечний брат” роками нас ослаблював і вважав, що ми впадемо за лічені дні. А не вийшло. І не вийде. Не мрійте. А зуби зламав на добровольцях. Коли чую, як на москвинських каналах москвини бахваляться, що візьмуть Київ за два дні, я сміюсь. Зуби обламали на ДАПе, на добровольцях. Я бачив хлопців в хатніх тапочках і з мисливськими ножами, з рушницями. Але очі горіли рішучістю. І вони їхали на війну, боронити Україну. А зброю добудуть у ворога. Бачив літніх людей які чіпляли прапор на балконі, і вони добровольці. Бачив різних людей,які перечисляли по 5 гривен на військо. Бачив тих, які приносили пляшки з водою і закрутки для фронту. Бачив черги у військомати. Вони всі добровольці. Пишаюсь справжніми. Тепер я розумію вислів – Весь літопис москвинів – це щоденник маньяка. І саме справжні добровольці не дали писати божевілля цього щоденника маньяка. Я сьогодні (2018 рік) хотів подивитися як це проходить в Ірпіні. Я залюблений (це правда) в Ірпінь. Ірпінь унікальний і самобутній, по українському шляхетний і інтелектуальний. А сьогодні бачив звичайних хлопців і дівчат, які як і я залюблені в Ірпінь. І будуть його боронити. Це тішить і наснажує. Написав і згадав бабусіни слова з дитинства: “Чужинці як вода протечуть і зникнуть. Ми, Українці, тут каміння, яке ніяка вода не змиє”. Дякую Сергію Забавському за Українську Гідність. І заключний штришок. Ми всі добровольці. Ми сильні і сила наша в нескореності. Все буде Україна. Від Сяну до Дону… Пишаюсь Вами добровольці і волонтери.
24 лютого 2022 року.
Нас зрадили і списали зі списків живих. І вже намалювали нові карти світу без України. Нам давали три дні. Ми мали впасти, здатися й зустрічати нових (старих) загарбників квітами. Усі світові лідери вже підготували чергові звернення, в яких вони в черговий раз висловлюють своє занепокоєння і «начебто засуджують» путіна та його поплічників-убивць. Але готові взяти участь, звичайно «заради миру» в світі, у розподілі України й подальшому її знищенні.
Військові експерти з Америки, Європи, Азії бились об заклад і робили ставки як на тоталізаторі – через скільки днів впаде Україна. Одні говорили, що через три, інші переконували, що через 4–5 днів. Одні говорили, що росіяни дійдуть до Львова за тиждень, а інші доводили (через наукові розробки!), що будуть там за 10 днів. Вони
в черговий раз хотіли впасти на коліна перед рашистом-людоїдом і благати не чіпати їхні країни. Ну що за гидота світова, а ще називає себе елітою! Елітою чого? Елітою боягузтва і зради? Огидно до п’яти.
Своє слово почав говорити Український народ. Ні, по-московському більше не буде. Пацюки москвинські грайте на балалайці у себе вдома і запивайте бояришником. І саме Ірпінці відірпінили руснявих загарбників так, що вони тікали з Київщини переодягаючись у цивільний одяг і кидали зброю, амуніцию, техніку. Чи не красунчики добровольці Ірпеня? Титани! 200 сміливців, без зброї, з мисливськими рушницями, розбили елітні частини “другої армії світу”. Від мертвого хутіна вуха, а не Ірпінь і Україна! Україна була, Україна є, Україна буде вічно.
Зі святом всіх Гідним!
Особлива подяка першим добровольцям!
Друзі Ви в моєму серці!
Позбуваймось комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російського – радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. В голові має бути уявна огорожа від усього московського: «язик», кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-«русскими». Пам’ятаймо про це!
І наостанок: «Правий, той хто говорить перший, бо другий завжди виправдовується». Ми навіть не виправдовуємося. Ми – глухонімі. Нас не чують. Нас не бачать. І ми взагалі не діємо в цьому напрямку, але інформаційний фронт для нас дуже важливий». Це слова Сергія Кривоноса.
Наступаймо і перемагаймо! На всіх фронтах! Історія любить тих, хто її творить!
Сергій Мартинюк
Письменник
https://nspu.com.ua/aktualno/ukrainskij-dobrovolec-ce-cvit-i-elita-nacii/
