Тетяна Дейнегіна: Письменницький літопис. «Українці – люди Сонця Неба» Презентація книги Сергія Мартинюка і Василя Якименка. 9.01.24 р. Товариство “Знання”Запрошуючи до знайомства з книгою «Українці – люди Сонця Неба”, Сергій Мартинюк підкреслив, – “Ворушимо міцне вогнище України і не даємо йому згасати! Не боїмося бути інакшими і доводити, що не той козак, який за течією пливе, а той, що проти неї”, – ось основний посил цієї книги. І не утрималась я у відповідь написати: «Ворушить, пане Сергію, ворушить міцніше, шановний Святогоре Лелеко, бо кожна Ваша книга, пане Сергію, як сонячний промінь – серед чорної смертоносної кіптяви війни… Як промінь праведної люті, сонячної ненависті, жаги помсти і бажання залишитись Людьми!Втім, спочатку трохи здивувала ніжно-бузкова гама обкладинки презентаційної книги. І, звичайно на думку спало, що… Ось рік почався днем жалоби (світла пам’ять усім загиблим!), ось – недавні «килимні» бомбардування… І вже одягненим в суцільно чорні кольори здавався вчорашній день – 8 січня: на Великій Васильківський водогін прорвало, в метро тече (якщо воно працює…), на Троєщині тролейбус горить… І за місячним календарем 6, 7, 8 січня – найпоганіші дні першого місяця 2024 -го…І ці мої, занадто песимістичні, думки зупинив дзвінок Василя Васильовича Неволова. Корифей театрознавства, професор, дійсно, свята Людина, яка уособлює Світло, Доброту, Порядність, Ніжність… Пан Василь промовляв мені лагідні, сердечні й щирі слова різдвяно-новорічних привітань й зміцнював Віру моїх переконань «Україна переможе!» розповіддю про появу нової талановитої книги, яка ще раз переконує, що нам випала щаслива (попри все!) Доля – бути УКРАЇНЦЯМИ, що життя має продовжуватися. І це переконувало у своєчасності бузкової ніжності, яка змістовною парадигмою винесена на обкладинку, і наповнювало душу глибокою вдячністю за запрошення взяти участь в презентації книги з історично-романтичною назвою «Українці – люди Сонця Неба». Тим паче, що ні на мить не забуваємо ми, якою ціною виборюють наші Захисники і Захисниці наше Сонце, наше Небо, бузкову ніжність, синьо-жовту звитяжність прапору… Так дорого заплачено.І вже не змовкала в душі неймовірна пісня: Українське сонце зійшло, Хай яскраво світить воно, Дорого заплачено – Ми їх не пробачимо.Я впевнена, що Сергій Мартинюк, автор книги (на жаль, я бачила ще тільки обкладинку), намагався знайти свою трактовку ствердженню про те, що народна уява наділяє сонце, місяць, зорі рисами божественної істоти, здатної впливати на життя особистості й цілої людської спільноти… І молитовно звучить впевненість: нас напризволяще не покине УКРАЇНСЬКЕ СОНЦЕ! І не покине ГОСПОДЬ напризволяще УКРАЇНЦІВ, людей СОНЦЯ НЕБА! І дуже захотілося звернути до одного з епізодів іншої, дуже суголосної, як мені здалося, з презентаційною, книги Анатолія ФЕДЯ, письменника-велетня, патріота України, доктора філософських наук, професора. Анатолій Михайлович (Світла Йому пам’ять!) залишив неоціненний і, на жаль, поки що незатребуваний Україною, невичерпний творчий скарб! Анатолій Федь до останнього дня свого життя залишався з Україною, навіть в страшні часи окупації його рідного Слов’янська. І я дуже вдячна не тільки можливості згадати Анатолія Федя, а й процитувати Його початок вступу до книги, присвяченої проблемам виховання.”Автор цієї книги був свідком того, як учень середнього класу запитав у свого вчителя: “Чому місяць, що висить скибкою не дуже дозрілого кавуна, не візьме та й не гепнеться на Землю?” – Вчитель почав щось пояснювати науковими термінами та вчасно зрозумів: його ніхто не слухає, а значить, не розуміє. Іншого разу, коли запитали, як появилися на небі зорі, відповів так: ”Одна велика-превелика птаха усім своїм чорним огромом навалилася на Сонце – нараяла собі наклюватися його жару та й понести тепло у людську холоднечу. Поки долетіла до Землі – розтрусилися-розлетілися сонячні жаринки і провисли у Небесах. Так утворилися зорі. Зате залишилися необігрітими люди сіверських земель, тих, що за Геродота називались територією сучасної України. Тоді замість тепла українці й отримали світло випромінюючі зорі. Зорі проникали у людську бутійність, додаючи їм пафосу зірчатого Неба. Тому внутрішній світ українця багатий і неозорий, як зірчате небо над головою”. Слухаючи цю казочку, діти посміхалися…»Ось і мені хочеться, щоби засвітилися Ваші очі, шановні читачі, у передчутті приємної зустрічі з новими сторінками творчості неймовірного письменника-воїна Сергія МАРТИНЮКА. Я теж з хвилюванням очікую, бо для мене кожна книга Сергія МАРТИНЮКА, як сонячний промінь – серед чорної смертоносної кіптяви війни, як промінь праведної люті, сонячної ненависті, жаги помсти і бажання залишитись Людьми: «МАЮ ЧЕСТЬ БУТИ УКРАЇНЦЕМ» Далі буде…

Дякую за запрошення взяти участь в потужній, натхненній, високо патріотичній презентації книги письменника-воїна Сергія МАРТИНЮКА “Українці – люди Сонця Неба”! Дякую за Честь Слово мовити (хоча ситуація обмежила мене он-лайн форматом, але не позбавила такої можливості!)) Дякую за громадянську небайдужість, відповідальність, впевненість, Віру в Перемогу, й неможливість забувати: на сучасному історичному Шляху бути УКРАЇНСЬКИМ письменником – мало тільки вміти писати… – Тетяна Дейнегіна

Це було потужно, натхненно й незабутньо! Дякую, що мала честь бути в колі цього вельми поважного Товариства! Презентація книги Сергія МАРТИНЮКА “Українці – люди Сонця Неба” вкотре нагадала: мало вміти писати, щоби в ці історичні, визначальні не тільки для нашої Держави Часи бути УКРАЇНСЬКИМ письменником… Тетяна Дейнегіна

Дякую за Честь Слово мовити (хоча життєва ситуація обмежила мене он-лайн форматом, але не позбавила такої можливості!)) Дякую за громадянську небайдужість, відповідальність, впевненість, Віру в Перемогу, й неможливість забувати: на сучасному історичному Шляху бути УКРАЇНСЬКИМ письменником – мало тільки вміти писати… – Тетяна Дейнегіна.

Дякую. …Бо було, про КОГО і про ЩО казати! І такі Особистості високого творчого польоту завітали попри всі негаразди… То ж, VSVAT, пане Сергію! – Тетяна Дейнегіна

Ой, дорогий пане полковнику, звідки у Вас стільки натхнення, енергії, компетентності, незаспокоєності, працьовитості, Любові до України, Її Народу?!. Хай Вас Господь береже! А ВИ, вельмишановний Володимире Івановичу, бережіть своє талановите, невгамовне і чуйне Серце! Дуже мрію про зустріч з Вашими неповторними Фоліантами! – Тетяна Дейнегіна