Сьогодні знайшов цей репортаж від 24 лютого 2022 року. Написав його близько десятої ранку з центральної площі Ірпеня. Що запам’яталася? Місто пусте. З вулиці Северинівська вийшов якісь чолов’яга, побачив мене і опустивши голову, пришвидшив свою ходу. Я нутром відчув, що це диверсант. Занадто новий наплічник і статура військова. Відчувалось, що міста він не знає і рухається по завченому маршруту. Я дуже жалів, що у мене не було зброї. Я крикнув і наказав зупинитися. Побачив, як його рука міцно щось стискає в кишені. Але мені було все одно, що стискає його рука. Попросив показати документи і руки тримати так, щоб я їх бачив. Показав паспорт і почав пояснювати куди він іде. Паспорт начебто нормальний, не підробний. Вже потім, я дізнався, що багато паспортів було викрадено на Донбасі і агентура використовувала їх для шпигунства на великій Україні. Але (це магічне слово “але”) я нічого не міг зробити. Тому відпустив. А репортаж подаю нижче!

Друзі. Пишу як журналіст – Ірпінчанин. У нас в Ірпіні все гаразд. Люди працюють. Місто спокійне і готове зустріти окупанта. Станцюємо Гопака на руїнах кремля. Усміхайтесь і не панікуйте. Гуртуємось. Віримо в себе. Віримо в Збройні Сили України! Віримо в Україну! Все буде Україна! І всі разом в повний голос: СЛАВА УКРАЇНІ.

Сьогодні рівно рік, як написав. Було всього багато. Але цим дописом я пишаюсь!