День Слави Української зброї
15 січня 1945 року сотня УПА бійців на чолі з командиром Мирославом Симчичем(Мирослав Симчич— український військовий та громадський діяч, політв’язеньіз позивним “Кривоніс” провела бій під Космачем – «бандерівською столицею“, перемогла значну силу ворога – знищила каральний загін НКВС.
Взимку 1945 року більшовики тричі пробували напасти на Космач, щоб зруйнувати військову базу УПА,захопили повстанську столицю Космач, і були там повстанцями оточені.
В цих боях за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізіїНКВС, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування.
На один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою Мороз був тяжко поранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
Щоб не зруйнувати житло селян і зберегти своїх бійців, сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВС увійти до села. Згодом партизани оточили Космач.
Бійтривав три добибез перерви. Основнісилиокупантівзазналипоразки і попросили підмоги.
Покиосновніповстанськісилизводилизапеклібої в Космачі, кількасотень стало заставами на підступах до села зустрічатиостаннірезервидивізіїНКВСистів. Березунамприйшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випалоперекритиїм. Новийсотенний Юрко, якогокомандування УПА призначилозамість Мороза, не знав місцевості, тому доручивкеруватибоємдосвідченому «Кривоносові».
15 січня 1945р. повстанці Березівської сотні в присілку Рушір, Симчич прекрасно знав цю місцевість, влаштували засідку біля зруйнованого моста за шість кілометрів від Космача через р. Лючу.
М.Симчич у «Братах грому» так згадує про це: «Засідку влаштували кілометрів три-чотири за Рушором в напрямку Космача. Двісті п’ятнадцять стрільців треба було замаскувати так, щоб ворог не виявив жодного й навіть не запідозрив нічого. Місцина відповідна знайшлася. Гори там брали дорогу в підкову». Повстанці розташувались на схилах над дорогою, замаскувались у метрових кучугурах снігу.
Цяпосилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковийміномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичнихрушниць, решта – карабіни (кріси) й гранати.
Зранку на підступах до села з’явилася колона НКВД з 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними – понад 15), тісно набитих солдатами, і одна легкова автомашина включно з її командиром конвойного полку №256 військ НКВС – Героєм Радянського Союзу генерал-майором Дергачовим, зупинилися на самому краєчку провалля перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на виду.
Близько 11 години по команді Симчича розпочався нерівний бій, між Березівською повстанською сотнею та в декілька разів чисельнішими московськими окупаційними військами НКВС, які перед тим займалися примусовою депортацією кримських татар, чеченців, інгушів. Бій закінчився повним розгромом НКВсівців
