Я Українець, і мене не скорити, Українці – нескорені люди. Я Українець, і мене не зламати, Українці – незламні люди. Сьогодні потримав в руках сигнальні примірники книги “13 віршів, або битва за Ірпінь змінила світ”. Щасливий. Звичайно, щось буде змінено, зокрема фото. Та не це головне. Головне, що я тримав її, цю книжечку в руках в своєму вільному Ірпіні. В Ірпіні яке має власне обличчя. В Ірпіні, битва за який змінила світ. Світ, ще цього просто не усвідомлює. Напевно і ми, Ірпінчани, ще цього не усвідомлюємо. Але всьому свій час. Мій Ірпінь вільний і крутелезний. Мій Ірпінь – це місто – герой! Мій Ірпінь буде відбудований і тут будуть жити щасливі і незламні люди. Я за це воював і не боявся померти. Краще загинути стоячи, ніж жити на колінах! 13 віршів (у мене їх набагато більше), які увійшли в збірку, писались в окопах, на позиціях, під обстрілами. Один рядок писався в Ірпінському Будинку письменників, другий – на “Жирафі”, третій – на “Каравангала”, четвертий – на Водоканалі. Саме тому вони бойові й пахнуть потом, порохом і славою. Я редакторам заборонив виправляти вірші. Зараз прочитав і сам би поміняв деякі слова, фрази. Але не хочу. Хай будуть такі як писалися в перші дні війни. На війні познайомився з багатьма хлопцями і дівчатами, які і зараз викликають у мене відчуття величезної гордості за Українську націю. Саме ту гордість, яку інколи неможливо описати. Дякую мої побратими, перші добровольці за Честь і Гідність. Ви в моєму серці! Окрема величезна подяка моєму другу, директору видавництва “Міленіум” Анатолий Ятченко. Я розумію і знаю всі труднощі Міленіум Видавництво, але дякую за Честь і Гідність. Ми все відбудуємо, все поновимо, все налагодимо. Гостомель також місто – герой і місто нашої слави! Дякую редактору Тетяні Затуливітер. Дякую за дизайн і верстку Оксані Женжері. Ви неперевершені. Під ракетними обстрілами формувати книгу це багато вартує. І наостанок – Слава Україні!