До книги Сергія Мартинюка «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» передмову написав видатний мовознавець, професор, письменник, заслужений діяч науки і техніки України Іван Ющук.
«Перед нами глибокий проникливий роздум про нашу історичну долю, про наше, українців, місце у світі, – констатує він. – Багато народів, великих і малих, зникли з лиця землі, бо не вміли чи не хотіли зберегти свою неповторність, не від усіх залишилися навіть назви. Чи й ми допустимо, щоб наші нащадки обрали собі інших предків, поклонялися чужим кумирам, а все століттями виплекане нашими дідами й прадідами — мова, культура, мрія — кануло у безвість?».
Закономірно, що книга із гучною назвою викликає інтерес власне до автора – чи він справжній патріот, що сміє так заявляти.
Сергій Мартинюк нині – тероборонівець в Ірпені на Київщині. Закінчив у рідній Балті Одеської області школу російськомовну – інакше у ті часи не могло бути. Утім стає україномовним і бореться за утвердження української мови, що засвідчують його попередні твори: зокрема, «Здобули волю — здобудемо долю», «З Україною в серці», «Я Українець і маю розум Переможця», «Народжені перемагати, або Краще померти стоячи, ніж жити на колінах», «Маю честь бути Українцем», «Того, хто йде, важко спинити».
Особливо важливий вибір кожного у ситуаціях, коли визначається, виборюється доля нації, народу. Такими у нас були боротьба проти зрадницької політики і діяльності реабілітованого злочинця, кілька разів «не судимого» Януковича, що відмовився від Європейського вибору і втік у путінську Росію, опір агресії Росії в Криму і на Донбасі.
У стратегічному вимірі у Сергія Мартинюка чітке національне бачення – він викриває не тільки сучасну імперську політику Росії, але й в історичному плані – крадіж і присвоєння давньої української історії, її першопочатків, применшення ролі української державності, мови, культури. Знаходить для цього переконливі факти не лише у творах українських і світових учених, діячів культури, але й у російських. В автора простий і зрозумілий виклад.
Не просто українцям, а усім заблудлим у московських брехнях, зросійщеним людям корисно читати у книжці Сергія Мартинюка «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» оцінки Московії з уст нею ж визнаних її умів. Скажімо, О. Салтиков писав: «Всю московську державність і культуру від Рюрика і далі творили не московіти. Вся наша московська історія – це закликання варягів».
Чи таке. Цитата з В. Белінського: «Світового історичного значення російська література ніколи не мала і не може мати. Якби не було О. Пушкіна, то в історії людської культури не було б ніякого пробілу. Цього не можна сказати про Байрона і Шиллера. Різні розмови про рівноцінності російської та європейської літератур необхідно вважати або порожньою балаканиною, або чванливою маячнею».
Ще від М. Бакуніна: «Російська пристрасть до руйнування – є творча пристрасть». І ще одна цитата від Ф. Достоєвського: «Європейська культура була завжди чужою московській душі».
Сергій Мартинюк докоряє частині українців, які жили в часи бездержавності, репресій і Голодоморів – Геноцидів і покорою та бездіяльністю, або й активними діями зміцнювали російську імперію у різних її іпостасях: від царської до радянської і вже путінської. На жаль, Московія за створення того ж СРСР зобов’язана не лише Леніну і Троцькому.
Українська історія спонукає до багатьох роздумів. Як пишатися тим, що ти Українець, коли не захистили, дозволили поневолити героїчне Козацтво, знищити Запорозьку Січ, втратити визнану десятками країн світу УНР, здати під окупацію частину Донбасу і Крим, коли стільки було при цьому зрадників?
Варто пишатися! Бо була могутня Київська Русь задовго до Московії, були Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Виговський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Олена Теліга і Василь Стус!
Бо саме Українці після віків залежності, нищення народу його кращих сил Голодоморами і репресіями, двома світовими війнами, зробили вирішальний внесок у руйнацію тоталітарного СРСР і відновлення та зміцнення незалежної України. І вистоять перед путінською навалою! Якщо будуть інформаційно озброєні такими виданнями, як «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» Сергія Мартинюка.
Василь ВАСИЛАШКО
