Отримав “Літературну Україну” №49-50 від 26 грудня 2020 року. В розділі “Діалоги ЛУ” інтерв’ю зі мною “Того, хто йде, важко спинити”. Думаю, що це і є творчий підсумок року. Хоча щиро кажучи планував набагато більше встигнути зробити. Були плани (головне запрошення) поїхати до Польщі і Франції. Планував в ціх країнах представити свою книгу “Маю честь бути Українцем”. Мріяв побачити Естонію і її столицю Таллінн. Але на жаль завадила пандемія. В 2020 році вийшло дві книги “Маю честь бути Українцем” і “Того, хто йде, важко спинити”. Планувалось – три. Радію, що започаткував літературний проект “Напиши спогади”. В наступному році планую (вже запланував) перевидати “Пишаюсь, що я Українець”. Не маю права не видати. Давав слово Івану Пилиповичу Ющуку що видам. Вже і передне слово Іван Пилипович написав. Але головне досягнення це Вікіпедія. Для тих хто має сумнів повідомляю, що Вікіпедія це сучасне поле битви за Україну. Гоноруюсь тим, що був учасником Вікіконференції 2020. Звичайно, що я новачок, але дещо вже встиг зробити. Більше ніж 700 правок. Друзі приєднуйтесь до Вікіпедії. За нею майбутне. Хочу подякувати Юрію Пероганичу за залучення мене до Вікіпедії і за той великий обсяг роботи який він робить. Пане Юрію – пишаюсь дружбою. Може це все, але ні. Друзі, літопис творять звичайні люди. Закликаю – творімо новітній літопис України разом. За нас це ніхто не зробить. Гоноруємось і перемагаємо.