Часто доводилося (і доводеться нині) чути, що Одеса – то не зовсім Україна. Катерина, Потьомкін, Воронцов, Пушкін, в кінці кінців – хіба ж це Україна?.. Та йдіть ви всі, зі своїми “героями”. Задовго до цих історичних персонажів тут оселилися козаки й заснували свої села. Нині, це, фактично, частина Одеси. Із 1670-х років тут мешкали УКРАЇНЦІ. Неймовірне козацьке кладовище – німий свідок. Відоме і невідоме Усатове, але це один із обов’язкових, безформенних пазликів у сучасному, матеріальному світі, української історії. Це не просто згадка – тут були козаки, це можна помацати, понюхати. Софія Київська, Печерська Лавра, українське бароко, український модерн, дерев’яні храми карпатського регіону, лемківські, бойківські, галицькі. Чи не стоять поряд і отакі кладовища, через які просто відчуваєш зв’язок із минулими поколіннями?.. Чи не єдині місця, де мурашками по шкірі тебе пронизує вічність. І слава тобі Господи, що ми маємо такі місця! (Остання фраза сказана не у релігійному екстазі – нехай це буде просто подяка вищим силам). З сайту Україна інкогніто.