Мав за Честь зустрічатися з паном Богданом. Я дарував свої книги “Горжусь, что я Украинец”, “Я Українець і маю розум Переможця”, а пан Богдан дарував свою “Оаза – Гора”. Говорили довго, потім зізвонювалися. Що мене вразило це незламна сила духу. Треба написати про нього. Дякую за Честь Українцю!
Він вийшов із ГУЛАГу тоді, коли над Україною вже майоріли синьо-жовті прапори.
11 листопада 1990 року Богдан Климчак став останнім українським політв’язнем, який залишив радянський табір.
Сьогодні, 21 червня, день його пам’яті.
Богдан Климчак (1937–2018) народився у селі Себечів на Львівщині. Його дитинство радянська система забрала дуже рано.
У 1946 році радянська та польська влада перекроїли кордон. Українське село Себечів опинилося по інший бік нової межі. Тисячі українських родин примусово виселили з рідних домівок до радянської України.
Серед них був і 8-річний Богдан Климчак.
Люди поспіхом вантажили майно у вагони, прощалися з рідними хатами, церквами та могилами предків. Вечорами вони дивилися, як за обрієм горить село за селом.
А вже у 1949 році його сім’ю знову вивезли — цього разу на Далекий Схід.
Йому було лише 12 років.
Попереду були бараки, тайга, холод, голод, життя без дому і тавро “ворогів народу”.
Та найстрашніше було ще попереду.
У 1957 році Богдан Климчак закінчив Магаданський гірничий технікум. Попри походження із родини виселенців, добре вчився і отримав диплом.
Але ще під час навчання відкрито говорив про несправедливість радянської системи, відмовився вступати в комсомол і не приховував своєї відрази до влади, яка зруйнувала життя його родини.
А вже наступного дня після отримання диплома його заарештували.
Йому було 20 років.
Радянський суд звинуватив юнака в “антирадянській агітації”.
Вирок — 5 років таборів.
У неволі поруч із ним були люди, чиї імена стали частиною української історії: ідеолог ОУН Петро Дужий, майбутній Герой України Степан Хмара, російський правозахисник Сергій Ковальов.
А зовсім поруч, у мордовських таборах, свої останні роки неволі проводив Василь Стус.
У 1962 році, після 5 років таборів, Богдан Климчак вийшов на волю і повернувся в Україну.
Здавалося, найгірше вже позаду.
Але свобода виявилася умовною.
Він жив під постійним наглядом спецслужб, працював слюсарем, чув погрози й добре розумів, що радянська система не пробачає тих, хто насмілився їй опиратися.
Минуло 16 років.
У 1978 році він вирішив вирватися з СРСР.
Перейшов кордон з Іраном. Хотів дістатися до вільного світу і попросити політичного притулку.
Але його повернули назад.
Для радянської влади цього було достатньо.
У 1979 році Богдана Климчака засудили до 15 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.
У вироку було написано: “проводив антирадянську агітацію і пропаганду, зрадив батьківщину”.
Для радянської влади цього було достатньо.
Загалом Богдан Климчак провів за ґратами 17 років і 40 днів. Ще 8 років — на спецпоселенні.
У таборах йому забороняли листування, побачення, нормальне людське життя. 590 днів він провів у штрафному ізоляторі.
У камері, де вдень піднімали нари, і людина могла тільки сидіти або ходити, щоб не замерзнути.
Та навіть там він не попросив помилування.
Бо не вважав себе злочинцем.
У 1989 році йому запропонували помилування, але він відмовився.
А 11 листопада 1990 року вийшов на волю як останній український політв’язень ГУЛАГу.
А коли вже після звільнення йому запропонували подати заяву на реабілітацію, він відмовився.
Він пояснив це просто:
«Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України».
Після звільнення Богдан Климчак деякий час жив у Києві та Тернополі, а згодом оселився у Львові.
Він написав книги «Оаза-гора» та «Оновлений Декалог поневоленого Українця», щоб залишити свідчення про те, через що пройшли тисячі українців у радянських таборах.
В останні роки жив дуже скромно.
Працював слюсарем, писав спогади і книги, доглядав рослини.
Людина, яка провела за колючим дротом 17 років, пережила заслання, табори і штрафні ізолятори, доживала віку майже непомітно для більшості співгромадян.
Але своїх переконань він не зрікся до останнього дня.
Він навіть демонстративно відмовився від радянського паспорта.
Він пережив виселення, заслання, табори, штрафні ізолятори і 17 років за колючим дротом.
Та до останнього дня був переконаний: не він мав просити виправдання у системи, а система — в нього.
Вічна пам’ять Богданові Климчаку — останньому українському політв’язню ГУЛАГу.
