29 серпня…
День, коли ми схиляємо голови перед тими, хто віддав найцінніше – своє життя за нашу свободу і незалежність.
29 серпня ми вшановуємо пам’ять Захисників та Захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Безумовно, це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, хто віддав життя, аби відстояти Україну, її державність та соборність.
Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
Будемо ж гідними подвигу загиблих Захисників України!
Слава Україні! Слава Героям!
Уривок з моєї книги “Позивний письменник або як Ірпінці русню відірпінили”:
Саме тому я чатую на позиції Орел, поруч – мої друзі. Але вони буйніші, ніж я. У них окрім двох автоматів є кулемет. Я ж маю тільки АКСУ.
І це добре, бо цілих три дні на початку війни воював з мисливською рушницею ТОЗ-БМ 16 калібру з шістьма патронами качиного дробу.
Раптом заговорив наш кулемет і почувся голос Дмитра (Стоматолога):
– Письменнику, увага на дорогу ліворуч, переміщення ворога, – закричав він.
– Плюс, – відповідаю і випускаю пару коротких черг зі свого «малюка». Буйні почали відбивати атаку «асвабадітєлєй».
Позаду почулися кроки, і біля мене плюхнувся старший групи швидкого реагування.
– Що тут? – запитав, часто дихаючи.
– З боку тих дерев помітив приховане пересування. Перебіжками, пригнувшись у той бік, – відповів.
– Гаразд. Ми пішли, зачистимо. Ти, Письменнику, прикриваєш нас.
– Я також з вами піду. Зайвий «ствол» не завадить.
– Ні, ти тут на позиції і прикриваєш нашу групу, – побачив моє невдоволення. – Письменнику, напишеш про це після нашої перемоги, – сказав Монах.
І група пішла на зачистку території. Вона просто розчинилася в темряві ночі. Ці взагалі буйніші за мене. Мабуть, також зі степів сріблястої ковили. Дух степу надихає.
Зранку від восьмої ранку знову на позиції Орел на пагорбі. Стоматолог і Славко поруч також на Орлі. В окопі на дорозі, на позиції Кроти – Звір, Професор, Маестро. Вся увага на наш Гостомель і нашу Варшавку, які поки тимчасово окуповані. Степ сріблястої ковили набирає свою силу.
Постскриптум. Ми бились з московитами, і ми їх перемогли. Ми знали, що буде війна. Війна безжальна, червоно-кривава, і ми розуміли, що за Україну треба вбивати, а не по-геройськи гинути. І ця війна буде вирішальною в 370-річному нескінченному геноциді України. На 24 лютого 2022 року чисельна перевага була 12 до 1. Уявіть подумки: дванадцять до одного на користь московитів. І вони програли. Замість квітів отримували кулі від Українців.
9 березня 2022 року
Дмитро Крупицький (Стоматолог) загинув в 2024 році.
Приклад з оборони Ірпіня. Зранку ми відбили штурм РДГ. Група заходила з тилу по вул. Северинівській. Хвилинка передиху, а Стоматолог пішов до укриття і всім посмажив по шматочку сала, врізав великими шматками хліба і розніс по позиціях. Я в окопчику був самим крайнім на позиції “Орли”. Він передав сніданок і знімає відео, а я декламую вірш який написав ще на Майдані 2013-14 роки:
Я є ант, пелазг і етруск…
Я є скиф і шумер…
Я — Українець, і мене не здолати.
Нескорений я, тому безсмертний.
Тут цікавий не вірш, а наша одежа. Жодного захисту ми не мали. Броніка, шолома не було. Була зброя і декілька магазинів з набоями. Але у нас було головне. Було бажання рвати і вбивати клятих окупантів. І ми перемогли. Московити не змогли захопити наше місто Ірпінь!
Пам’ять – наша зброя!
