#26 за 27.06.2025 Кримська світлиця.

ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ «РУССКИЙ МИР»?

Презентація нової книги Сергія Мартинюка «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили» відбулася 11 червня в Центральному будинку офіцерів у Києві і 21 червня в бібліотеці ім. Максима Рильського в Місті-герої Ірпені.

 Автор розповідає про героїчну оборону Ірпеня, в якій він брав безпосередню участь. Мартинюк з початком повномасштабного російського вторгнення взяв мисливську рушницю, шість патронів і приєднався до захисників Ірпеня, міста, в якому він зараз живе.

 На початку книги Сергій Мартинюк (позивний «Письменник») пише, як наша влада в роки перед вторгненням руйнувала обороноздатність України. Ірпінь встояв тому, що відразу добровольці стали на його захист. Так було по всій Україні.

 Це не приватна думка дилетанта. Це висновок професійного військовика. Сергій Мартинюк закінчив Одеське вище артилерійське командне училище і 8 років служив у радянській армії.

 «Письменник», зокрема, зібрав у своїй книзі спогади інших захисників Ірпеня, а також цивільних, які залишалися в місті під час боїв.

 Він повідомляє, що до англійського сленгового словника додалося нове слово – «ukrained”, що можна перекласти, як «зукраїнити». Це слово та його походження тлумачать так: коли ти Росія і проводиш вторгнення в країну, а у відповідь отримуєш приниження на глобальному рівні. Росія була зукраїнена. Аналогічне пояснення і слова «відірпінили», яке Мартинюк вніс у заголовок. Саме Ірпінь став нездоланною перешкодою на шляху російських окупантів до Києва. Тут ірпінці відірпінили загарбників, тобто завдали їм поразки.

 Московські імперіалісти заявляють, що «русский мир» закінчується там, де закінчується російська мова. Сергій Мартинюк написав правильне визначення: «Русский мир» закінчується там, де він отримує по зубах».

 Відсіч «русскому миру» дає український народ. Ось уривок спогадів учасника оборони Ірпеня Дениса Бондаренка (позивний «Крим»), опублікованих у книзі Мартинюка: «Народився 26.08.1990 року та проживав в українському Криму до листопада 2014 року. В листопаді 14-го переїхав з сім’єю (тоді дружина була вагітна сином) з Криму в Ірпінь. Одразу призвався в добробут «Київ-1». Призвався за покликом серця, щемило в грудях за несправедливу та жорстоку війну, яку розпочала росія проти України. Я обрав бути вільним та боронити свою країну, Батьківщину моїх пращурів та дітей. Ніс службу у Донецькій та Луганській областях до 2018 року. В 2020 році пішов у декретну відпустку у зв’язку із народженням доньки. 24 лютого 2022 року я зрозумів, почалася більша війна за ту, в якій я брав участь, треба ставати зі зброєю та захищатись! 24 лютого в колі сім’ї прийняли рішення вивезти родину на Закарпаття. Дякую батьку, він якраз приїхав на гостину, він і вивозив мою родину. Переночувавши вдома, та 25 лютого я отримав кулемет на позиції Караван-Гала, де зустрівся із побратимом Монахом, з яким надалі воював! Я розумів, що якщо за батьківську землю воюєш, то Бог буде завжди на твоїй стороні».

 Ще один доброволець – Юрій Князєв (позивний «Князь»), який народився в Донецьку, закінчив медичний університет і понад 20 років працював лікарем-психіатром.

 «Письменника» порадували земляки: «Біля обіду зателефонували мені з рідного міста Балти (Одеська область). Телефонував Василь Вітковський з нескореного села Гольми. Ми часто ходили на полювання разом, разом робили із «радянської» Балти – українську, дружили родинами. Загальні привітання і побажання скорішого відправлення окупантів на концерт до кобзона. Василь повідомив, що він і група мисливців створили блокпост між Гольмою і поворотом на Плоске. На озброєнні мисливські рушниці, зроблять «коктейлі молотова» для танків. Група невелика до десяти чоловік, бій дамо. Начальство «вмилоруки», але втримаємось шляхом «невиконання наказів». Відступати не будемо. Тут наша земля і наші могили. Розпрощалися як завжди «Слава Україні» і «Героям слава». Гордість підступила до серця. Ірпінці відірпінять орків, а балтяни відбалтянять».

 Зателефонував і родич Олексанедр Мартинюк, повідомив, що в Балті вже організувалася територіальна оборона, але щось дуже повільно йде справа. Сергій Мартинюк пояснює: «Іншого не очікував, там цвіт Балтського краю винищили в Голодомори. Померлі лежали просто на вулицях і у тих, хто ще жив, не вистачало сили донести небіжчиків на цвинтар і поховати по-людськи. Тому закопували в найближчі ями або канави. Може, і не закопували. Птахи і звірі доробляли те, що ще не змогли зробити ще живі люди. Мій Балтський край заплатив величезну ціну за те, що зрадив Українській Народній Республіці і повірив популістським обіцянкам більшовиків. Через 15 років знищили всіх гідних і достойних голодом, а тих, хто не хотів помирати, більшовики дострілювали. Їли померлих, щоб вижити. Нащо жити з таким соромом, все одно всіх перетворили на «колхозних» рабів. Так буває, коли не знаєш себе, не знаєш своєї історії, не маєш своєї віри».

 Московські загарбники своєї політики не змінюють. Мартинюк згадує, як побував на розкопках «братської» могили українців, залишеної після втечі російських окупантів: «Мою увагу привернула молоденька жінка, років 25-28, з дитинкою на руках. Їх мертві тіла були обмотані клейкою стрічкою. Перше бажання – розмотати скотч та роз’єднати матір і дитя, але сапер заборонив. Коли дитинку від’єднували від мами, то побачили між ними міну. Ці потвори вбили молоду українку з дитиною і розраховували, що на міні підірветься ще декілька укропів-бандерівців. Міна була поставлена так майстерно, що знешкодити її міг тільки сапер. А скільки таких могил по всій Україні?» Це «русский мир».

 «Письменник» заявляє: «Я хочу, щоб у Конституції України було записано такі слова: «Держава Україна є домівкою усіх Українців». Я хочу, щоб Держава Україна стала захисником і притулком для всіх Українців, незалежно від віросповідання, місця проживання, соціального статусу, мови, переконань і партійних вподобань. Я хочу, щоб Держава Україна за образу, переслідування, знущання над одним Українцем розпочинала війну за цього Українця. Війну дипломатичну, економічну, військову. У себе ми розберемось, хто чого вартий, а за кордоном – це Українець і він справжня й достойна людина. Нам треба створити культ Українця та України в світі».

 Сергій Мартинюк закликає читачів: «Позбувайтесь комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російсько-радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. В голові має бути уявна огорожа від усього московського: «язик», кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-«русскими». Пам’ятаймо про це!»

 Мартинюк не тішить себе і читачів обіцянками швидкої перемоги, але він упевнений, що Україна переможе: «Війна буде тривалою і треба до цього готуватися. Витримки нам всім і станцюємо гопака на руїнах кремля».

 Вже на чотирнадцятий день спротиву московській орді «Письменник» записав у своєму щоденнику: «Ми нація Переможців. Запам’ятайте – ми з України! Українці – народжені перемагати!»

 Анатолій Зборовський