Словом і кулею по москалеві!
Переможні уроки від письменника та вояка Сергія Мартинюка
У рамках нещодавньої виставки-форуму «Українська книга на Одещині» відбулася, зокрема, й презентація новодруку «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили: [щоденникові записи]» (Одеса, «Астропринт», 2025, 304 с.). Я відгукнувся на запрошення автора — відомого письменника, родом з Балтщини, військового Сергія Мартинюка. Нині він проживає в Ірпені Київської області, але аж ніяк не пориває зв’язків з рідною Одещиною. Саме у Балті та Одесі вийшли його книжки «Здобули волю — здобудемо долю», «З Україною в серці», і згадана вже «Позивний «Письменник», або Як Ірпінці русню відірпінили».
Остання книжка розповідає про участь Сергія Мартинюка в організації та здійсненні збройної відсічі агресорам у перші місяці повномасштабної війни росії проти України у лютому 2022 року. Лейтмотивом усієї книги є один з перших абзаців, де автор описує свої почуття на початку війни: «Сам собі сказав: «Нарешті. Маски скинуто. Моя Україна сьогодні потребує солдата Мартинюка, а не письменника Мартинюка. До зброї!». Основне гасло цієї 370-річної війни повинно бути тільки одне: українці мають вбити, покалічити стільки окупантів, щоб вони найближчі 100 років при словах «Україна», «Українець» з переляку ховалися по підвалах і божеволіли від страху. Нам треба відбити бажання навіть думати погано про Україну».
Учасники презентації, а це, що приємно, й студенти (зокрема активна членкиня ГО «Робимо вам нерви» Карина Серт), побачили перед собою людину з великим життєвим досвідом, гостру на слово, сповнену енергії, драйву, життєвого оптимізму, віри у перемогу над нашим одвічним ворогом москалем. В Одесі часто кажуть про те, що цінують гумор, і ця якість є у пана Сергія. Наш, український гумор! Саме таким має бути справжній український письменник під час війни, саме такою має бути українська книга! Мілітарна, наступальна, безкомпромісна книга про війну, книга яка надихає на продовження священної, екзистенційної війни як природного стану нашої войо-вничої нації. Тільки війна дала нам прекрасні шанси визволитися з кайданів «русскомірія», знищити все російське, знищити росію. Книга наповнена яскравими портретами друзів-військових, соратників пана Сергія, скромних героїв перших місяців війни.
Лише раз до того (на зустрічі з шановним одеським ветераном та учасником «Ігор Нескорених» Олексієм Притулою) я отримав таке задоволення від абсолютної чіткості думки, тез про те, що московити є нашим одвічним ворогом, якого слід безапеляційно нищити.
Книга наповнена влучними висловами, які просяться бути розібраними на цитати, з таким необхідним зараз наступальним, випалюючим москалів змістом: «Русский мир» закінчується там, де він отримує по зубах»; «Московити, запрошуємо вас до пекла!»; «За Україну треба вбивати, а не гинути»; «Маємо забезпечити найгарячі-ший котел в пеклі для всіх московських падлюк»…
Принципово важливими є авторські тези про одвічну ворожість москалів до нас, українців, у які б форми ворог не виряджався, якими б гаслами не прикривався. Автор також наголошує — і у книзі, й під час презентації — на необхідності випалювання усього хоч трохи російського в Україні: їх «язика», «церкви», «культури», «світогляду» та заміни всього цього на українське.
Дуже позитивно, що пан Сергій не приховує страшних помилок і нинішньої влади, допущених напередодні війни, критикує, не замовчує гострих моментів. Не маємо забути передвоєнний стан, коли тільки невелика частина суспільства усвідомлювала, що війна з росією закономірна й неминуча і що відступити у ній, зійтися «десь посередині» українці ніяк не можуть.
Погоджуюся з тезою автора про те, що тривалий час в Україні панувало покоління мовчунів, яке замість вияву чіткої позиції відмовчувалося. Але, на жаль, не можу використати це поняття лише у минулому часі. Й зараз постійно бачу це явище. У чомусь ці особи схожі на ждунів і є не менш небезпечними. Вони сіють байдужість і скепсис щодо українського, щодо нашої прекрасної, величної боротьби. Прикро, що держава навіть платить гроші тим, хто системної діє проти неї, сіючи зневіру у навчальних закладах. Бачу загалом сумний стан освіти та культури, панування там «какаяразніц» та «какраньшистів» (ті, хто мріє про невизначений, болотно-спокійний стан, що панував в Україні до війни).
У книжці автор не лише розповідає про героїчні дії українців, які стали стіною не на життя, а на смерть проти окупантів на підступах до нашого Золотоверхого Києва. Він вдається до ґрунтовних екскурсів в історію, які часто є глибшими, ніж багатовекторні та слизькі зауваження у підручниках. Наприклад, вкрай негативно оцінює ледве не оспіване сучасними підручникотворцями з їх кастрованою «об’єктивністю» освоєння цілинних земель. Пан Сергій справедливо наголошує, що українців масово виштовхували з України до Казахстану та росії, а натомість заміщували українське населення предками сучасних манкуртів та ждунів. Він показує, що нема у природні жодних «хороших русскіх», ілюструючи це яскравими прикладами. Бо ж убиває не путін, а кожен конкретний москаль, і всі вони несуть відповідальність, а відтак мають понести кару.
Сторінки 112—113 вважаю найбільш пронизливими у загалом щемливому, хвилюючому тексті. Автор картає тих, хто розповідає про якусь там «велич російської культури» і на конкретних страшних прикладах показує, чим є насправді ця «культура», яких нелюдів вона породила. Наприклад: «Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехоплень розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких, крім на*уя, на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побратими ґвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них залишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про «ганімую вєлікую рускую літєратуру».
А взагалі це дуже дивно й неоковирно, коли погляди пана Сергія, які є й моїми поглядами, на четвертому році війни виглядають в Україні як якесь дисидентство, а не пануючий у суспільстві та державі мейнстрим. Утім, не все так погано. Є й така молодь, котра зможе зсередини добити цей малоросійський та совковий відстійник, на міазми якого досі страждають освіта та культура, ЗМІ.
Книга прекрасно ілюстрована численними, вже історичними, світлинами.
Отже, новодрук Сергія Мартинюка є не просто текстом про нещодавню історію. Це дороговказ українцям у майбутнє, як захищати власну землю від підступного москальського ворога, як ненавидіти його, але у поєднанні з великою, ще більшою, любов’ю до власного національного Я, до українського, до України.
Книгу «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили» можна придбати в одеському видавництві «Астропринт». Телефони: (0482) 37-14-25, 33-07-17, (048) 7-855-855.
