Українська літературна газета: Сергій Мартинюк. Вірші. (15.05.25)

Зніму з душі холодну лють війни,

І втому там залишу на війні,

Усмішками сяють зачаровані зірки.

Я повернувся звідти — ми живі.

Я сьогодні приятелюю з Перемогою,

Поміж мертвих і живих промовляю:

Ірпінь, моє серце з тобою,

Україно, моя сила гарує в тобі.

Слава Україні!

Московити. І не мрійте, важко збирати

Вибиті зуби поломаними руками.

Героям слава!

8 січня — 16 березня 2022 року,

Ірпінь — Романівка

***

Я — Українець, і мене не скорити!

Українці — нескорені люди.

Я — Українець, і мене не зламати!

Українці — незламні люди.

Я — Українець, і мене не вбити!

Українці — безсмертні люди.

Я — Українець, бо Українця син,

Хай усі одвернуться,

Мертвим кричатиму до зір:

«Я — Українець всім смертям наперекір».

Не кажіть, що я нічийний:

Я — Сонце і Місяць зупиню,

Але я — Українець.

Українство — вище за любов і смерть.

У мене дух Українця,

У мене душа Українця,

У мене серце Українця,

У мене гідність Українця.

Українця народженого перемагати.

26 лютого 2022 року,

Ірпінський Будинок письменників

***

А побратими мої незламні

Хоробрих братів шукають у висі.

Світло струмує зі зранених тіл,

Чи ще устрінемось — тужливо питає думка…

Чи устрінемось?

На небесному колі Героїв…

Чи устрінемось?

Обов’язково в День Перемоги

України над рашистами.

Помстимося…

Пам’ятаємо…

Хай живуть герої Ірпіня!

Хай живуть герої!

Хай живуть…

Во славу життя…

1 березня 2022 року

***

Я був близько до смерті —

Була вона невідворотна і близька.

Куля «вжикнула» і гілочку скосила

Якраз у сантиметрі від голови.

Чи врятував би шолом мене?

А де він, той шолом?

І бронік де?

Не треба мені бронік

І шолома не треба —

Я за своє, я за Каравангала,

Я за Ірпінь і Україну

Стояти буду до загину!

березень 2022 року,

Ірпінь, Каравангал

***

Моя шляхетна панянка,

Як хочу я тебе обійняти,

Поміж боїв і тривоги

Пригорнути на хвильку

Одну

Єдину

без бою

Прилинути і залишитись

З тобою назавжди.

Коли ти поряд —

Можу я літати.

Квітень 2022 р.

***

Моя гонорова Лада панянка

Під зруйнованим мостом у Романівці

Розминулися кохана з тобою.

Ти до Балтського краю,

Я на Жираф Ірпінь боронити.

Яке воно крихке життя.

Кохати, жити, а не скніти.

Не говори мені про кохання.

Я знаю —

Воно вічне, кохана моя.

Я вірю —

твоя любов — моя броня.

Я вірую —

Це ти відводиш кулі.

У «письменника»-воїна інша доля.

Зброя, бій, слово, перемога.

Я знаю…

Я вірю…

Я вірую…

Я мрію…

У твоїх очах сяють зорі перемоги…

Березень 2022 р. Романівка

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на telegram
Telegram

Вам також может сподобатися: