Сьогодні навідались на гостину і привітаннями до Василя Голобородька. Отримав в подарунок книгу “Вірші лісові (загадки відсутності)” 2020 року видання. Книга цікава і я давно мріяв її мати. Дякую друзям Петру Васильовичу Вольвачу і Богдану Притулі за створення теплої і невимушеної атмосферу під час зустрічі. І одночасно дякую за Честь і Гідність! Про що говорили? Про сучасну літературу і літературу повоєнну. Обмінювались думками і будували плани на майбутнє. Багато згадували про письменників, які вже відійшли в потойбічний світ. Говорили про ранню творчість багатьох письменників, якась вона трохи “не українська” м’яко кажучи. Там (в цих віршах і діях) і закладалася основа для руйнациї майбутньої Української Державності. В кінці 80-х років 20 століття, тільки сліпий не бачив, що СРСР гаплик. З цього постануть незалежні Держави. Але треба було через 25-30 років з чогось відроджувати новий СРСР, най і в скороченому складі. Для цього і працювало тодішне КДБ. І всі майбутні “консерви” почали закладатися в тих же 80-х роках минулого століття. Ми говорили тільки про літературу, письменників, театр, кіно. Прикро, але це так. Прикро, бо навіть справжні патріоти не мали досвіду в державному управлінні, робили помилки або відверто саботували і згодом почали говорити, що в СРСР було нормально і, чи не пора йти назад до союзу. Прикро, що на початку незалежності було багато популістів і з цього розпочався етап “тихої” війни проти Української незалежності! Торкнулися теми сучасної війни. Я розповів про перші дні оборони Ірпіня. Для присутніх це було відкриття і правда від першої особи. Було багато питань по першим дням війни. Розказав про перший штаб в Ірпінському Будинку письменника. Про бій 25 лютого з Кемеровським ОМОНом перед гостомельським мостом. Про бій 26 лютого перед Жирафом і знищення ворожої колони по вулиці Вокзальній в Бучі. Розказав, що нам два рази надходив наказ залишити Ірпінь і відступити. Розказав про бої на Каравангалі. Розказав про групу Повстанця, про групу Каскада, про Анаконду, про групу Сармата. Розказав про Олександра Маркушина і його команду, команду Володимира Карплюка. Розказав про те, що перший тиждень в місті були і чинили опір, і тримали оборону тільки Ірпінські добровольці. Допомогали тримати оборону добровольці, яких покликали наші Ірпінські добровольці. Кликали своїх же друзів, які на той час не були військовими, а знаходились в Київі або інших містах України. І кликали тих, з якими вже воювали на сході України. І це була дуже вагома допомога. Розказав про те, що на початку ми не думали про те, що ми цивільні, що ми не приписані до жодної військової частини (а їх і не було!) і як ми будемо отримувати пільги. Ми всі хотіли зупинити кацапів і збити з них зухвалість “Возьмем Киев за три дня”. І головне – ми всі розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде Київ! Тому стояли намерть! Я сказав, що в війні винні всі ми. Ми всі закривали очі на економічну окупацію України москалями, окупацію мовного простору і культурного середовища. Нас затуркали до такого стану, що ми не мали права бути багатими, а мали воювати тільки за мову і християнську віру. Ми не вчилися мудрості (або нас свідомо направляли в інше русло свідомості), хитрості, Українській харизмі і гідності. Ми постійно когось наслідували, з когось брали приклад, але не помічали свого і кращого у нас поруч з нами. З боку московитів постійні приниження і глузування з мови, культури, а ми вперто робили вигляд, що ми цього не чуємо або не хочемо чути! Наша біда була в тому, що ми до московитів відносились як до людей, а вони людьми ніколи не були. Цікаво пан Василь розповів, як його не брали до НСПУ і як співробітник КДБ йому говорив, “сиди тихо і багато не говори і нам буде спокійніше жити. Пиша в шухляду.” Домовились про написання книги “Їх прихистив Ірпінь”, про інші спільні проекти. Вивчати літературу рідного краю можна не лише з підручників і хрестоматій на уроках у школі. Треба робити безпосередньо зустрічі з майстрами слова віч-на-віч в школах, ліцеях, коледжі. Отже до праці. Маємо зробити висновки з попередніх років і будувати свою Україну! Нам ніхто не допоможе, окрім нас самих. Ми маємо створити нову націю із попелу старої. Націю з розумом Переможців! – саме з цим гаслом будемо йти до маленьких Українців. Дякую пане Василю за гостинність і цікаву розмову.
Приємно було в Святвечір чути піднесену розповідь Василя ГОЛОБОРОДЬКА, відомого Поета-шістдесятника, про відвідування (ця ініціатива Сергія МАРТИНЮКа вже набуває статус доброї традиції)!! Приємно, що творчі стосунки між письменниками не пориваються! Приємно, що, попри всі складнощі сьогодення, українські письменники складають плани на майбутнє і працюють на Перемогу! Приємно, що і про мене згадали: книга з автографом мого давнього друга і земляка, Шевченківського лауреата Василя ГОЛОБОРОДЬКА, а разом з нею, сподіваюсь, і нова книга невтомного Письменника-Воїна Сергія МАРТИНЮКА вже прямують до мене! Приємно! – з допису Тетяни Дейнегіної.
