СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ НЕ СТОЇТЬ ОСТОРОНЬ ВІД БУРХЛИВИХ ВІЙСЬКОВИХ ПОДІЙ
Завдяки стійкості захисників серед яких і члени СОУ, завдяки нашим славним збройним силам, простих українців, тих хто не пошкодував життя ми успішно стримуємо навалу ворога, не даємо йому шансів захопити нашу рідну землю ім’я якої Україна.
Серед багатьох громадських організацій, що існують в України яскраво виділяється громадське формування Всеукраїнська Спілка офіцерів України. Вона з’єднує на добровільних засадах офіцерів з-поміж військовослужбовців військ, служби за контрактом, за призовом, запасу та у відставці, осіб, які проходять службу у військ та цивільних осіб.
27-28 липня 1991 р. в приміщенні актового залу «Будинку вчителя» у м. Києві відбувся засновницький з’їзд зі створення Всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України». Не можна сказати, що створення спілки проходило гладко. Чинилися суттєві перепони з боку тодішньої влади, були погрози розправи, навіть погрози вбивств. Але офіцери, українські патріоти не з того тіста зроблені, щоб лягати під паханів і лизати їм дупу. Попри всілякі негаразди, оргкомітет з’їзду, до якого увійшли Вілен Мартиросян — депутат Верховної Ради СРСР, Володимир Мулява — заступник Голови Ради Колегій Руху, капітан Олександр Ємець — народний депутат України, Віталій Чечило — Голова Колегії Руху з військових питань полковник, Віталій Лазоркін — депутат Львівської обласної Ради, полковник Микола Кульчій, полковник Анатолій Кошиль, підполковник Валентин Пилипчук, викладач політехнічного інституту Олександр Нижник, старший лейтенант Сергій Рудюк, капітан Ігор Деркач, Сергій Колесник, Анатолій Русначенко зуміли успішно організувати це зібрання. Загалом на з’їзді було розглянуто 3 теми: — створення національних Збройних Сил, соціально-правовий захист військовослужбовців і власне організації Спілка офіцерів України. Так роз почала свою діяльність одна із найбільших громадських організацій в нашій державі.
Ідея створення такої організації виникла значно раніше. Наприкінці 1980-х років серед лідерів Народного руху України було чимало офіцерів тоді ще Радянської армії. Саме серед них виникла ідея створення Військового комітету руху, який би розробив Концепцію створення національних Збройних Сил. Ця Концепція була озвучена 1 грудня 1990 року — її публічно оголосив «рухівець» полковник Віталій Лазоркін.
Всеукраїнська громадська організація «Спілка офіцерів України» СОУ займає чітку державницьку позицію, здобула великий авторитет серед військовослужбовців і цивільного населення, впливає на процеси у Збройних Силах України й на політику. Така позиція СОУ має далекоглядний погляд. Організація виступала проти ратифікації угод між Україною та Росією про місце базування російської частини Чорноморського флоту та її наземних військ на території України. Офіцери СОУ зробили логічний висновок, що ці угоди можуть чинити шкоду безпеці України дестабілізують обставини в Україні, що зробить нашу державу заручником Росії. Тодішнє керівництво України не зважило на попередження від СОУ, що в результаті невиваженої зовнішньої політики Україна може стати жертвою агресії росії. На жаль, сьогодні ці прогнози збулися, ми ведемо війну зі східним сусідом вже півтора року. Якби тоді взяли до уваги це застереження, з великою ймовірністю можливо стверджувати, що війни не було б. Адже війна розпочалась з Криму, згадайте зелених чоловічків.
В ті часи більшість офіцерів були вихідці з радянської армії, сприймали НАТО як противника. Тільки офіцери СОУ мали чітку позицію з цього питання, які ще у 1992 році оголосили, що для України тільки НАТО може бути надійним військовим партнером і що необхідно приєднатися до НАТО найближчим часом. І знову передбачення СОУ виявилося правильним. Сьогодні завдяки допомозі країн членів альянсу ЗСУ успішно відбиває атаки ворога й іде у контрнаступ. Б’є кровожерливого ворога у всіх напрямках.
Випало так, що в період збройного конфлікту спілку очолює кадровий офіцер, полковник Олександр Вікторович Сасько. В цей складний час керована ним громадська організація СОУ не стоїть осторонь від бурхливих військових подій, що тепер поглинули всю нашу державу. Олександр Вікторович спрямував роботу в першу чергу на розв’язання стратегічних питань: участь у розробленні системи національного спротиву, участь у розвитку територіальної оборони, розвиває ідею добровольчого служіння країн, розв’язувати проблеми грошового та пенсійного забезпечення, волонтерська діяльність, патріотичне виховання молоді, робота з обласними організаціями, нагородні процеси й так далі.
Він не один раз був на передовій серед своїх побратимів, нагороджував членів СОУ та військових ЗСУ, які зі зброєю в руках героїчно відбивають ворожу навалу. Адже серед перших, хто став на захист нашої батьківщини, не зважаючи на вік, а деяким було вже за 73, були члени СОУ. Члени спілки добровольцями йшли на війну, а ті хто не вже не був військовозобов’язаним, воювали в формуваннях територіальної оборони.
Типовим прикладом цього є голова організації Спілки офіцерів України м. Ірпінь, письменник – публіцист Сергій Якович Мартинюк (позивний “письменник”). Він записався добровільно до Сил територіальної оборони міста і воював до звільнення міста разом з побратимами спочатку з власний двоствольним мисливським дробовиком, а вже потім з автоматом АК. Аби не вдалося зупинити ворога під цим містом і не розбити його, рашистська військова армада змогла б безперешкодно захопити Київ.
Завдяки стійкості захисників серед яких і члени СОУ, завдяки нашим славним збройним силам, простих українців, тих хто не пошкодував життя ми успішно стримуємо навалу ворога, не даємо йому шансів захопити нашу рідну землю ім’я якої Україна.
Звичайно є втрати. Багато побратимів мають поранення на жаль є і ті, хто віддав життя. Світла вічна пам’ять їм. Ми ніколи не забудемо про Вашу жертовність в ім’я України й будемо пам’ятати Вас у наших серцях.
Ось така вона Всеукраїнська громадська організація «Спілка офіцерів України».
Слава Україні!
Володимир Мономах, член Національної спілки журналістів.
