Той, що живе з гідністю. (Первинна назва – ГІДНІСТЬ УКРАЇНЦЯ (До 60-річчя Сергія Мартинюка) Або: ТОЙ, ЩО ЖИВЕ З ГІДНІСТЮ

(ДО 60-РІЧЧЯ СЕРГІЯ МАРТИНЮКА)

Коли б не доводилось зустрітися з цим чоловіком, він завжди вражав своєю енергійністю, був наче заклопотаний, немов поспішав кудись у нагальних справа, принаймні у думках чимось зайнятий. І під час розмовних спілкувань складалось враження, що його мозок вічно нашпигований різними темами, ідеями, пропозиціями, проєктами,   планами, не кажучи вже про мрії. Ця невгамовна людина задумів і дій – чоловік непростої долі, хоч як для мешканця України ХХ століття – цілком звичайної. Але, на мою думку, вже перші роки незалежності України внесли відчутні корективи у його життя.

Веду мову про Сергія Мартинюка – свого земляка, нині члена Національної спілки письменників України, з яким мене звела доля у буремні 90-ті під час моєї роботи у  балтській районній газеті. Однак з нагоди його нинішнього ювілею варто звернутись до рядків біографії Сергія. Народився Сергій Якович 10 серпня 1962 року на Одещині в селі Крижовлін Балтського району  у  селянській родині, до навчання у школі  його здебільшого виховували бабуся з дідусем, привчали  до праці, а також до читання, багато розповідали про історію України, про  українських князів та козаків. 1969 року хлопця віддали на навчання в Балту у міську школу (причому російську), де працювала його матір учителькою української мови і літератури. По закінченні    школи вступив  в Одеське вище командне артилерійське училище, після якого  довелось проходити військову службу у Німеччині та на Далекому Сході (СРСР). У 1991 році на знак протесту проти ГКЧП й політики Московії  щодо України   Сергій Мартинюк першим здав партійний квиток  члена КПРС  і вже незабаром з натхненням і сподіваннями їхав у  рідну Балту, до вже  незалежної України.

Він був одним з тих українців, хто з великою ейфорією сприйняв  проголошення України суверенною, незалежною державою і виявляв готовність  працювати  на її благо, на її розвиток, на щасливе майбутнє своєї сім’ї і країни. Але ж колишньому офіцеру було важко адаптуватись  за умов цивільного життя, знайти роботу у рідному місті за тих складних економічних і політичних  умов  тощо. Тож у ті буремні дев’яності  брався за що попадеться, аби забезпечити матеріальний прожиток: пробував бізнесувати у різних напрямках, човникувати, займатися перепродажем, іншим  дрібним підприємництвом, їздив і до Польщі зокрема…

Поряд з тим, будучи людиною комунікабельною, грамотною, товариською, Сергій, особливо вже на початку  2000-них,  включився у громадську роботу, став справжнім активістом суспільного життя в районі. Зокрема, зі створенням козацьких осередків його обрали отаманом міського козацтва, пізніше отримав ряд козацьких відзнак. Став активно дописувати до місцевих газет, де порушував актуальні питання економічного і суспільного життя в районі. Також двічі обирався депутатом Балтської районної ради й один раз балотувався  на виборах до Верховної Ради. Як постали важливі події в Києві, Сергій не залишився осторонь: брав участь у двох майданах, особливо активно  у Революції гідності й пізніше висвітлив деякі епізоди Майдану у своїх творах.

На початку нового століття прокинулась  у Сергія Мартинюка й творча жилка: деколи писав вірші, переважно патріотичні, оповідання, есе, інші  літературні спроби, виявивши при цьому найбільше хист публіциста, був активним членом балтського літературного  об’єднання. Вже пізніше, 2018 року, він став одним із  фундаторів  україномовного літературного альманаху «Балтське  коло» (вийшло три випуски).

Врешті замахнувся на книжку: у 2007 р. випустив власним коштом публіцистичну повість  «Здобули волю – здобудемо  долю». У ній, зокрема, піддав нещадній критиці корупційні  явища, незаконні схеми представників влади під час виборчих кампаній та інше. Уже 2008 року видав неабияк цікаву книжку «З Україною в серці». Написана, як і попередня, переважно російською мовою, вона вийшла надзвичайно насиченою публіцистично, фактажно та емоційно. У ній автор як справжній, гідний українець  обгрунтовано розвінчує шовіністичну, облудну, загарбницьку, колонізаторську   політику Росії упродовж  тисячоліття, орієнтує читача на дійсні факти й події  з історії нашої  України, якою ми маємо пишатися і розбудовувати по-сучасному із збереженням народних традицій і культури.

Цю ж тему Сергій Мартинюк розвиває у наступних книгах: «Горжусь, что я украинец» (випуски 2010 та 2012 років).  До речі, цей твір  2013 року був висунутий на здобуття Національної премії ім. Т.Г.Шевченка з нагоди 200-річчя Кобзаря. 2011 року Сергій порадував  книгою «Я українець і маю розум переможця». Крім того, як публіцист  він друкувався у районних, обласних газетах та «Літературній Україні».  2018 року С.Я.Мартинюк був прийнятий у члени Національної спілки письменників України. Того ж року вийшла у світ  збірка його  вибраних творів «Народжені перемагати». В останню ввійшли деякі публіцистичні твори,  оповідання, ліричні етюди, вірші та дві п’єси – все українською мовою. Її відзначено літературною премією ім. Василя Юхимовича.

Важливо те, що вся творчість Сергія Мартинюка  глибоко життєва і патріотична, пройнята щирою любов’ю до рідної землі, до українського народу, прагненням бути гідними громадянами нашої країни .  Як вірно зазначив журналіст газети «Чорноморські новини», «…напевне. не буде  перебільшенням сказати , що на таких свідомих українцях, як Сергій  Мартинюк, і тримається незалежність України,  наша українська держава. Його книги, його оптимізм і віра служать утвердженню громадянської,   національної свідомості українців, сприяють піднесенню їхньої культури і духовності».

Нині в Україні триває жорстока війна, розв’язана рашистами проти нашого українського народу. З перших днів її, з лютого, Сергій Мартинюк, маючи великий досвід військової служби  і живучи в Ірпені, влився у загін місцевої самооборони і самовіддано стоїть у лавах оборонців міста і захисту людей (йому навіть довелося двічі зазнати контузії), бере участь у волонтерській допомозі, у заходах по відновленню міста після жахливих руйнувань. Він живе життям воєнного часу. І у  нього, письменника-бійця, зріють нові творчі задуми. Але про них предметно, каже він, будемо говорити після  Перемоги.

З  роси й води тобі, друже! Удач життєвих і творчих! Слава Україні!

Михайло Гершкович, член НСЖУ