Презентував свою книгу “Народжені перемагати, або краще померти стоячи, ніж жити на колінах” голові ФПУ Григорію Осовому. Цікава зустріч. Згадали буремний 2014 рік і початок війни з московитами, оздоровлення майданівців і вояків, благодійну і гуманітарну допомогу Українському війську. Доленосні часи для України. Це і величезні черги в військомати бажаючих захищати Україну і іноді кумедні випадки. Пам’ятаю як звонили друзі – майданівці з передка: –Мартинюк терміново передавай магазини до автоматів. Край треба. — ? Що? — Ти ж військовий, звичайні магазини щоб стріляти… Звичайно шукали і передавали, Передавали багато чого іншого. Пам’ятаю як хлопці приїзджали на лікування і повідомляли тільки “псевдо”. Бо їм після цього знову їхати на війну. Але це був шок для директора санаторія. Як записувати відпочиваючого вояка і як звітувати за це. Або прохання вояків замість себе відправити дружину з дитиною. Давали цьому раду. Є що згадати, але не все можна озвучувати. Чому? Бо давав слово – не розповідати. Головне це була допомога і перемога. Хоча напишу про це в книзі: “Моє гаряче Українське серце”. Бути першим – це означає бути першим і відповідальним. Г.Осовий унікальна людина. Він перший на роботі і останнім іде з роботи. Сама ФПУ це держава в державі. Для багатьох це все життя. І всім треба дати раду. Г.Осового критикують і хвалять, обожнюють і проклинають, звинувачують і виправдовують, між собою називають ласкаво “наш Гріша”. Але він заслуговує поваги. За те, що очолив ФПУ в складний час і не опустив руки і відстоює права профспілок. Пишаюсь дружбою і спільною працею. Чи буду писати книгу про профспілки? Звичайно буду! Але хочу показати життя зсередини. Поєднати кохання, любов до профспілок, тернії і перемоги, поразки і простих людей. Всі справи роблять звичайні люди, які закоханні в свою справу. Так і з профспілками. Тим паче, що перша профспілка була створена в Україні. Принагідно вітання всім.