Друзі це було (і цей допис від 1.10. 18 року) два роки тому. Цей допис присвячувався святкуванню 85-річчя Видатного Українця. Але мені приємно, що я тоді долучався до організації цього святкування. тому і розміщую цей допис як письменницький літопис. Друзі, серед нас є взірець збагачення і утвердження української мови – Іван Пилипович Ющук. Український мовознавець, літературознавець, перекладач, громадський діяч, професор.Автор десятків новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл. Дослідник Голодомору-геноциду українців 1932—1933 років.Лауреат Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та премії імені Дмитра Нитченка.У середу, 3 жовтня ц.р., з нагоди 85-річчя Ющука Івана Пилиповича у Національному музеї літератури України відбудуться урочистості. Початок заходу о 17.00. Адреса: Київ, вул. Богдана Хмельницького, 11.Від імені спілки За українськомовний Київ запрошую всіх взяти участь у заході та особисто привітати ювіляра.
Сам вечір пройшов на “біс”, багато виступаючих і багатюще гарних слів і побажань ювіляру. Ще з добру годину після урочистої частини лунали привітання і побажання. Я згадав наше перше знайомство в ВУТ “Просвіта”. Ми домовились зустрітись заздалегідь і рівно в 14.00 я був на місті. На диво Іван Пилипович вже мене чекав. Він вибачився і пояснив що прийшов трохи раніше, бо хоче поправити свою статтю, яка має бути надрукована в “Слові Просвіти”. Я подарував свою книгу “Горжусь, что я Украинец”, він мені свою про Українську мову. Перше враження, що переді мною дуже порядна, достойна, вольова людина. Патріот з Українським серцем, але патріот розумний, який розуміє, що тільки на гаслах “Слава Україні” державу не побудуєш. Я спитав, чи не візьметься він написати про книгу рецензію. Іван Пилипович відповів, що залюбки, бо чув про мене багато позитивного. На тому і розійшлися. Ввечері біля одинадцятої він мені зателефонував і сказав, що рецензія наразі неможлива, бо книга видана в 2010 році (це були примірники надруковані в Луцьку, вони там не пішли по продажах і я їх викупив всі в магазині. Викупив більше 260 примірників. Тобто виходить, що я заплатив за книгу два рази. Перший коли друкувалась книга і другий вже безпосередньо в магазині) і вже пройшов час. Але він залюбки поставить її в єлектроному вигляді на сайті “Школа Української мови Івана Ющука” в розділі “Пізнаймо себе Українці”. Я відповів, що згоден, але книга написана наполовину московською і чи він не буде мати проблем, бо сайт про українську мову. Відповідь мене вразила — “Пане Сергію. Таке треба читати і читати всім. Ви написали величезну працю. А якщо будуть нападати я відіб’юсь. Так, що згода? Присилайте єлектроний варіант і я ставлю на сайт.” Я звичайно погодився і книга досих пір розміщена на сайті. Таке було перше знайомство. А від нападників про книгу яка написана наполовину по московськи, ми відбились. Я навіть до одного затятого “діваного” патріота їздив додому і вчив ввічливості. Начебто помогло. Але це вже зовсім інша історія і звичайно про мої уроки ввічливості Іван Пилипович не знає. Фото з зустрічі в товаривстві “Знання”. Багато видатних Українців на цьому фото, але я привертаю увагу до Дідуха, який стоїть зліва на столі. Пам’ятаєте – у нас завжди було так – рідна віра в серці, а чужа в церкві. І Дідух це доводить.
