Перший раз почув про Україну на Далекому Сході, ще в дитинстві, від тата. Тато проходили строкову службу на Далекому Сході. Дуже часто, особливо в компаніях серед родичів, тато розповідали, що Далекий Схід – це суцільні Українці. Побут, мова (ще на кінець 90-х минулого століття вона збереглася), звички все як у нас в Україні. І саме ці розповіді тата спонукали мене поїхати на Далекій Схід. Хоча для мене як офіцера Українця все одно вибору не було – або Сибір, або Далекий Схід, або Кавказ, або Середня Азія. Європейська частина або материк Союзу тільки для русских, чи для тих українців, які Український борщ їдять під ковдрою, бо бояться що їм пришиють буржуазний націоналізм. Тому вони голосніше за інших лають бандерівців і голосно скандують “Москва всему голова”. В 1988 році я вперше побачив Далекий Схід. Українців там було дуже багато, але українського нічого майже не було. Я бачив остатки зруйнованих інтернатів, де тримались і перевиховувались Українські діти. Більшовики робили просто – тата – на Колиму, а маму – під Колиму, а дітей в інтернати, де з них робили радянських людей. Змінювали призвища і вбивали в дитячі голови, що вони “ісконие русские”. Бачив тих переселенців, які з “нуля” побудували села. Обна бабуся (вона з Балтського краю) розповідала як їх привезли в тайгу в листопаді, скинули десяток лопат, пару сокир і сказали по комуністичному — Ось вам ваша вільна Україна. Живіть тут. Весною приїхали, і дуже здивувались, що вони ще живі. І тоді по весні почалося будівництво села. Одна вулиця, за нею друга. Паспорти видали тільки в кінці 80-х років, боялися, що всі “хохли” уїдуть додому. Багато чого бачив і чув розмов, не бачив в очах злоби до своїх кривдників. Бачив тільки одне, повернутися в Україну і хоча б одним оком глянути на свою Україну. Саме тоді зрозумів – що Українця можна вигнати з України, але Україну з Українця вигнати не можливо. В 2019 році я читав лекцію в товаривстві “Знання” під назвою “Шлях українця. Балта – Зелений Клин – Київ”. Не буду все переповідати, але вважаю, що Україні треба мати програму по прийому всіх репресованих і скривджених Українців. Чому? Зов крові не зупиниш і всі вони будуть повертатися в Україну. Важаю, що Держава Україна має стати прихистком всіх Українців світу. І це незалежно від мови, віри, релігії. І це треба записати великими літерами в Конституції України.