Благодійність не потребує свідків і розголосу. Благодійність це стан душі, серця, духа допомоги, твого особистого світу, намагання зробити світ трохи кращим. Однім словом – благодійність це твій особистий смак, погляд, особистий простір в якому тобі комфортно і затишно. І це не є просто допомога. Намагання повернути до повноціного життя і сприйняття радості життя, протягнути руку допомоги в скрутну хвилину людині. І не вимагати нічого навзаем. Благодійність – стан душі. Вітаю всіх справжніх поціновувачів благодійності. Наснаги і віри в велич Благодійності. Я завжди мріяв займатися благодійностю і сприяти людям знайти себе. Це був 2014 рік. Я вже був радником голови Федерацї профспілок України і вже заснував Б.О.”Благодійний медичний фонд “Лелеко”. Вже активно допомагав пораненим і контуженим майданівцям. Вже санаторно – курортні заклади ПрАТ “Укрпрофоздоровниці” і “Укрпрофтура” приймали постраждалих майданівців. Як, радник голови ФПУ, їхав у відрядження до санаторія “Хмільник” і на Майдані зустрів знайомого який був поранений 20 лютого. Я запропонував поїхати в один із санаторіїв поновити здоров’е. На моє здивування він відмовився і пояснив це дуже просто – Друже Світогоре. Дякую за пропозицію, але не поїду. Відправляйте тих, хто більше цього потребує. Я поїду додому, вранці походжу по росі, скупаюсь в ставку, погріюсь на сонечку і все буде гаразд. Краще б ви мені поновили окуляри, бо мої розбили під час баталій з цими заїзжими орками. Це було б діло. Я здивувався, бо за мною ходили люди з проханням оздоровитись. Але, звичайно, окуляри ми йому купили і він поїхав додому ходити по росі. До чого я? Не завжди та благодійність, яку ви пропонує підходить людям. Треба навчитись не тільки слухати людей, але і чути їх. Всім наснаги і впевненості в собі, благодійного серця і сміливого поступу вперед. Бути Українцем не соромно. Соромно цим не пишатися.