Щиро вітаю з Днем Гідності та Свободи! Я є ант, пелазг і єтруски… Я є скиф і шумери… Я Українець і мене не здолати… Нескорений я – тому безсмертний!.. Цей вірш народився в перші дні Майдану. Я дивився на щасливі обличчя, палаючі очі людей і розумів наш стародавній вислів: Народ народжений бути вільним, ніколи не стане на коліна. На протязі віків нас били, а ми не бились, нас гнули, а ми не гнулись, нас ломали, а ми не ломались. Нас знищували голодом, а ми живемо в наших дітях і онуках. Такими ми були, такими ми є і такими будемо. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах. Чому я був на Майдані? Цікаве питання. А хіба міг не бути? Міг. Але там стояла Україна, тому не міг не бути. Там стояв мій народ, який хотів скинути москвинські пута і нарешті закінчити цю 350 – літню війну з Московією. Не просто закінчити, а поставити крапку Перемоги. –Ви скакали на Майдані, ви і те і се… – чую від малороса. –Ні, ми не скакали, ми стояли на смерть за гідність і волю всіх Українців. Ми стояли на смерть, щоб жити вільними серед вільних, гідними серед гідних, сильними серед сильних. Воля – це я, воля це ти, воля це ми, воля це світ. Майдан змінив світ, майдан розставив по своїх місцях хто є хто. Пишаюсь тим, що був маленькою частинкою великиго Майдану, величного Повстання Гідності, повстання нескорених генів. Вриваюсь в вирій І що? Я бачу Незламний рідний край Народжений бути вільним Рабом не буде. Балти – народженні перемагати!.. Тому і стояв. Стояв, ще тому, бо нам треба скинути облік меньшовартості, пристосуванця, християнського раба і створити нову націю із попелу старої. Народити націю Переможців. Пишаюсь тим, що я Українець і маю розум Переможця! Слава нескореним! Слава Україні!