17 січня мені пощастило. Був на презентації шикарного документального фільму “СВО. Війна і мир”. Переслідував дві цілі. Перша і головна – побачити роботу режисера Юрія Беденко. Чому? Юрій Беденко режисер нашого фільму, який команда “Гольфстрим продакшн” розпочинає знімати 20 січня в місті Ірпінь. Робоча назва фільму “Ірпінь. Позивний письменник”. Друга і також головна – хотів побачити творчий колектив друзів, письменників, журналістів, кіношників. Тих, які не втекли. Тих, які продовжують знімати, писати, творити. Тут в Києві. Тут в Україні. Слово – теж сильна зброя. Документалістика – це зброя великої потужності!
Дивовижно в тому, що ми заставили західний світ передивлятися свою парадігму по “москвинській культурі”. Не має “особливої русскої душі”, не має “особливості русских”. Є нелюди, злодії, гвалтівники, руйнівники які начитавшись чехова, достоєвського, пушкіна вбивають, гвалтують, підривають мирних Українців, знищують будинки, обкрадають музеї і всі ці злочини прикривають “своєю особливостю”. І саме, ми, Українці говоримо, що так більше не буде! Досить! Раджу подивитися фільм у суботу, 25 січня, початок о 21:00 на Першому каналі Суспільного.
В авторському документальному проєкті «СВО “Війна і мир”» ведучої та журналістки Мирослави Барчук учасниками розмови стали:
Оксана Забужко (письменниця), Вахтанг Кебуладзе (філософ, письменник), Юрій Прохасько (германіст, психоаналітик), Тімоті Снайдер (історик, професор Єльського університету, США), Френсіс Фукуяма (філософ, політолог, професор Стенфордського університету, США), Пітер Померанцев (журналіст, письменник, Британія), Олеся Островська-Люта (культурологиня, директорка «Мистецького арсеналу»), Володимир Єрмоленко (філософ, культуролог), Тетяна Огаркова (літературознавиця), Любов Цибульська (експертка зі стратегічних комунікацій), Юрій Макаров (журналіст, письменник), Девід Ріфф (американський письменник, журналіст), Ульрих Хугвельде (французький журналіст), Віра Агеєва (літературознавиця, письменниця), Тарас Лютий (філософ, письменник), Олена Стяжкіна (історикиня, письменниця).
І наведу слова Мирославу Барчук. Вони актуальні сьогодні, але занадто м’ягкі.
За словами Мирослави Барчук, «російський імперіалізм добре навчився вдавати культурну невинність. За всіма злочинами імперії — завоюваннями, геноцидами — завжди стелиться димова завіса під назвою “велика російська культура”, яка маскує ці злочини і являє світові іншу росію — росію Альоші Карамазова, П’єра Безухова і Євгенія Онєгіна».
«Для мене цей фільм є, можливо, найважливішим висловлюванням за час повномасштабного вторгнення. Останніми роками я багато спілкувалась із західними авторами, інтелектуалами як віцепрезидентка українського ПЕН. Я бачу велику загрозу в тому, що відбувається, чи радше залишається непорушним і непохитним у свідомості західних еліт і західних десиженмейкерів. Виховані західними кафедрами русистики, які навчали імперській версії історії Росії, вони справді дуже важко розстаються зі своїми стереотипами, упередженнями, уявленнями. Вірять у те, що, скажімо, російська культура — окрема від російської політики, і що десь існує інша, прекрасна, висока, демократична Росія, бо ось ми ж всі ходили на концерт Рахманінова і знаємо, що Росія може бути іншою, не такою як у Бучі чи Маріуполі. Тому я невтомно закликала і продовжую закликати моїх західних колег, авторів, дипломатів, до глибшої ревізії, перепрочитання тої самої російської літератури, але в іншій оптиці, іншими очима, пропоную просто вийняти її з цієї білогвардійської ніші “прекрасного і гуманістичного світу», і прочитати те, що справді написано у Пушкіна, Достоєвського чи Лермонтова, і збагнути, наскільки це пов’язано з історичною реальністю Росії, в тому числі й сьогоднішньою. Саме про це наш фільм «СВО «Війна і мир», саме це наш головний месидж», — зазначила авторка стрічки Мирослава Барчук.
Отже друзі, закінчую писати і лунає сигнал “повітряної тривоги”. Не маємо права програти. Як було раніше, вже ніколи не буде. Маємо це усвідомити! Ставаймо сильними. Маємо виграти війну і виграти мир! Розбудовувати Україну будемо ми самі і наші діти! Цей вірш написав в кінці лютого 2022 року
Ірпінь — повний безлад — війна
Біль вбивчий, нестерпний. Чому?
Літописці літописами попереджали:
Не вір московитам.
Зрадять і ніж в спину
Встромлять.
Моя Україно,
Будуймуруй світ,
у якому немає московита,
Не дай себе ошукати знову.
Станцюємо гопака
на руїнах кремля.
Лютий 2022 року
Постскриптум: Сьогодні у Кирнасівці, що на Вінниччині, демонтовано пам’ятник Павлу Пестелю. Що до цього часу у нас, в Україні робив пам’ятник російському революціонеру саксонського походження? Що? Українці – Вам не соромно?
Сергій Мартинюк (письменник)
На фото: Михайло Гайдай (керівник “Гольфстрим продакшн”), Юрій Беденко (режисер), Сергій Мартинюк (письменник)
