Традиційно вважалось, що дідух до хати заносять чоловік. Тут є елемент давньої віри наших предків. Ми донині, українці, переконані, що певну дію першим має виконувати саме чоловік, на щастя. “Дідух до хати, біда з хати”. Інші назви в різних регіонах України – коляда, дід, колядник, князь, сніп. Тому пошанування зерна, соломи, снопів з пшеницею є таким древнім ритуалом. Пригадаймо про зажинки та обжинки в українській культурі та ми зрозуміємо, що йдеться саме про вшанування духу зерна. Тому коли вас запросять влітку на День поля, не відмовляйтеся, ви побачите сучасну реконструкцію давнього обряду пошанування хліба. У нас в Балтському краї це проводилось постійно. День поля, обжинки, зажинки проводились завжди. Написати можу багато, але прошу і вимагаю тільки одного – Не біймося бути Українцями. Не біймося бути самі собою. Світ любить сміливих і достойних!
Не біймося бути Українцями або наш дідух (Дід-дух, дух Дідів): 1. Дідух – сніп з ОДНОГО виду збіжжя. Найчастіше бралась пшениця, або жито, або ячмінь, або овес. Те, що вирощувалось саме в цьому регіоні. 2. Дідух робиться виключно чоловічими руками – ґазди чи, коли тато на війні, старшого сина (як нема господаря в хаті вдови чи сироти, то дідуха несуть родичі – брат, кум, стрийко чи вуйко). В цьому кардинальна відмінність від «жіночих оберегів» – писанок, вишиванок, мотанок, хлібів. 3. Дідух – атрибут нативної віри європейців (і українців також), він не буває християнським, бо старший на кілька тисяч років від виникнення християнства. Ним спускаються Боги-предки до живих. 4. Дідух не декорується християнськими символами. 5. Дідух може прикрашатись, але декор має бути таким, щоб не заважати потім обмолочуванню. Це можуть бути плетені коси для зв’язування дідуха, восьмипроменеві Зірки, солом’яні прикраси, банти, дзвіночки. Також, за дуже давньою традицією, Дідух прикрашали різдвяними писанками з зіркою. 6. Дідух не фарбується. Навіть в жовто-синє. 7. Дідух не декорується букетиками «для краси». Бо насіння квітів потім опиниться в посівному збіжжі і заполонить ниву. 8. Дідух не може зберігатись кілька років, це однорічний оберіг. 9. Дідух може бути просто акуратно підрізаним снопом колосся однієї довжини, може стояти на трьох «ногах» чи на сімох, може мати 3 яруси і маківку. Жоден з варіантів не завадить дідуху збирати Божі благословення. 10. Дідух стоїть від сонцестояння до рівнодення (частіше прибирається на стрих після Щедрого вечора в ніч на 1 січня). Це короткожиттєвий оберіг. Він збирає благословення Божі від Святвечора і до Великодня, від зимового сонцестояння до весняного рівнодення. Зерно домішується до посівного збіжжя. 11. Для міських умов зерно з дідуха можна висипати під вікна – може, щось зійде. І згодувати птахам. Можна домішати трошки до каші для улюбленого собаки. Солому або спалити, або за відсутності можливості подрібнити і закопати неглибоко під квіти чи кущі на клумбі як добриво. 12. Самого Дідуха не палять! Тільки голу солому з нього без жодної зернини. 13. Дідух не заперечує ялинки. Традиційно хвойний дух в домівці був від ялицевого Колеса року зі свічечками на сволоку над святковим столом. Але і прикрашена ялинка ніяк не конфліктує з дідухом і традиційними святами українців. Хоча, звісно, віддавна ялицю прикрашали живу і надворі, частіше одну на село: обвішували випічкою, насінням, горішками, сушениною, пасмами прядива й забавками з сіна – всім, що можуть з’їсти або забрати до гніздечка чи нірки Створіння Божі, котрі також святкують Святвечір. Життя – смерть – нове життя!
