Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в нашу країну 60-річний Сергій Мартинюк, не роздумуючи, пішов боронити рідний край з мисливською зброєю в руках.
Уродженець Балтщини (Одеська область), офіцер запасу, журналіст і письменник Сергій Мартинюк зараз мешкає в Ірпіні. І в перші дні повномасштабної війни він та його родина опинилися на передовій. Тому, взявши мисливську зброю, Сергій Мартинюк вирішив приєднатися до лав тероборонівців. І саме тоді стало знаковим його життєве кредо «Моя хата скраю, бо я першим ворога зустрічаю».
– 24 лютого я приєднався до Ірпінського міського голови Олександра Маркушина і його команди в Будинку творчості, де базувався перший штаб. Олександр Маркушин, побачивши мене з мисливською зброєю, сказав: «Ну, якщо письменник з мисливською зброєю з нами, тоді ми точно переможемо». Відтоді в мене позивний «письменник». Спочатку нас було 30 чоловік, потім сімдесят, і з кожним днем нас більшало. Через декілька днів отримав автомат, – згадує дні оборони Ірпеня Сергій Мартинюк.
Бронежилети і шоломи у тероборонців з’явилися значно пізніше. Але, як каже захисник, «броніків» бійці не дуже потребували. Лють і ненависть, жага помсти і бажання знищувати московитів, які прийшли на рідну землю, вели в бій і були надійним щитом.
- Страху не було, і смерті ми не боялись. Дуже важкими були перші дні. Нас мало, зброї мало, ми майже не спали, чергування постійні, нерви на межі. На блокпостах один-два автомати на групу. Коктейлі молотова і, в кращому випадку, граната, – згадує захисник.
Окупантів зупинили лише стрілецькою зброєю
Ірпінська тероборона та воїни ЗСУ героїчно відбивали навалу рашистів у напрямках на Бучу, Ірпінь, Гостомель. Вся країна тривожно дослухалася до звісток про події в цих населених пунктах, які всього за кілька кілометрів від серця України – Києва. Ворожа орда звіріла. Та Буча й Ірпінь стояли.
- Ми охороняли пішохідний міст, де можна було перейти річку. Також контролювали всю заплаву, щоб нею російські окупанти не могли зайти з того боку річки. Біля водоканалу ми дали славний бій. Там, із боку села Стоянки, зайшла колона російських бронетранспортерів. Ми прикривали нашу групу, яка тримала блокпост на дорозі, і підрозділ Збройних сил, який утримував перехрестя. Ми почали вести вогонь із стрілецької зброї. Окупанти не знали, що в нас лише стрілецька зброя, тому вони зупинилися. Невдовзі надійшло підкріплення наших хлопців із гранатометами, і вони підірвали один БТР. Так і зупинили ту колону, – каже письменник.
Родина підтримувала і надихала
А ще, як зізнається пан Сергій, сил у боротьбі з ворогом додавали думки про родину, про дружину, яку він лагідно кличе Ладою-Берегинею. Його Марічка відмовилась евакуюватися і на третій день записалась разом з молодшою дочкою до тероборони. А коли орки відступили з Ірпеня, то дружина з дочкою поїхали на Одещину, в Балту, до старшої дочки. До слова, на третій день війни тероборонцю Мартинюку зателефонував його тринадцятирічний онук і попросив передати три автомати. Бо він з друзями готовий захищати Балту.
- Родина багато вартує в моєму житті. Є гарний козацький вислів: «Не важливо, скільки перед тобою ворогів, важливо, хто поруч з тобою». Моя Лада завжди поруч зі мною. Я пишаюся тим, що колись вона обрала мене, – з ніжністю каже чоловік.
Історію творять звичайні люди
Про все, що довелося побачити і пережити в ході війни, зокрема, під час захисту Ірпеня, письменник планує розповісти в новій книзі, головна ідея якої – історію творять звичайні люди. Змінивши перо на багнет, і на війні він встиг списати з десяток записників та безліч сторінок, навіть серветку і газету.
- Звичайно, я не міг писати прізвища і позивні своїх хлопців. Я не міг робити фото. Перші дні були найважчими, виснажливими і в той же час найбільш героїчними. Ми тоді чудово розуміли, що силу війська вимірюють, в першу чергу, не кількістю танків і БТР, а силою Духу.
Двадцять чотири дні (з 4-го по 28 березня) Ірпінська тероборона мужньо чинила опір. І тут, на межі життя і смерті, народжувалися строфи, які стануть історією героїчної оборони Ірпіня. І вже незабаром вони ляжуть у поетичну збірку автора «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ».
Письменник прагне видати спільну збірку віршів зі своїми друзями із Сил територіальної оборони ЗСУ, адже серед них є багато талановитих. У розробці також – фільм комедійного жанру про оборону Ірпеня, де автор хоче показати тяжкі часи, коли люди, попри всі труднощі, не падали духом і знаходили сили на жарти.
Любов Кузьменко
