Пишу про цю статтю і серце щимить від суму. Віталій Лазоркін помер перед Новим Роком. Цей мій допис на сайті “Лелеко” моя остання шана видатному Українцю. Слава Україні!
Полковник Віталій ЛАЗОРКІН
Співзасновник Збройних Сил України та Спілки офіцерів України, автор Концепції творення Збройних Сил України,проектів Законів України «Про оборону України та «Про Збройні Сили України»,заступник Голови ВГО Спілка офіцерів України.
Сергій Мартинюк Член Центрального проводу ВГО “Спілка офіцерів України”
ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ.
Станом на кінець 2021 року восьмий рік триває збройна агресія Російської Федерації проти України в гібридній війні, яку Російська Федерація розпочала проти незалежної України ще з весни 1992 року незаконною приватизацією української частки Чорноморського флоту колишнього СРСР, навігаційної системи управління морського руху та Кримської Військово-морської бази, які дислокувалися на території України. Керівництво Російської Федерації перейнявши імперські амбіції СРСР щодо Світового панування своїми незаконними діями ще у 1992 році показала, що не має наміру позбуватися контролю над Кримським півостровом, а відтак і над акваторією Чорного моря, що надавало Москві можливість активно тиснути на Україну з метою надійного утримання її в своїй політичній орбіті. Нажаль, воєнно-політичне керівництво України на той час і у подальшому не надало цим явним імперським амбіціям Москви щодо України належної оцінки і не вжило адекватних запобіжних заходів, які б повною мірою забезпечували задоволення національних інтересів України у поступі до політичної та економічної незалежності від Російської Федерації. Воєнно-політичне керівництво України нехтувало явними ознаками гібридної війни з боку Росії в дипломатичній, економічній, інформаційній сферах, які провадило керівництво Російської Федерації проти України, а це і газові проблеми, які штучно створювала Росія, це і будівництво газогонів в обхід України, це і надання подвійного громадянства громадянам України у Криму, це і будівництво житлових будинків у Севастополі для офіцерів Чорноморського флоту Росії, які звільнялися в запас зі служби на флоті. На цьому фоні підписання у 2010 році Харківських угод щодо подальшого базування в Криму Чорноморського флоту Російської Федерації обернулося для України у січні 2014 року фатальними наслідками – збройною агресією Росії з втратою Кримського півострова, частини території Донбасу та значними людськими втратами. Воєнно-політичне керівництво України легковажно йшло на поступки Москві і в інших стратегічних питаннях, зокрема, щодо відмови президента України Януковича від Європейського вибору українців, що викликало справедливий спротив народу восени 2013 року. Причиною фатальних наслідків від поступок Москві для системи оборони України протягом всіх років незалежності стали:
– ліквідація військових округів і створення Оперативних командувань, що позбавило Україну потужної системи фронтової ешелонованої оборони з гнучкою системою мобілізації, здатної у недільні терміни сформувати нові військові частини та з’єднання другого ешелону військ фронту, формувати підрозділи військ територіальної оборони та цивільного захисту населення;
– об’єднання Військово-повітряних Сил та Сил Протиповітряної оборони України в один вид Збройних Сил України, що позбавило Україну єдиної системи протиповітряної оборони України та концентрації її зусиль на напрямах можливого ракетно-авіаційного удару противника на всіх ешелонах нападу по висотам;
– перехід Сухопутних військ на штатну систему корпус-бригада-рота замість армія-дивізія-полк, цим система оборони України була позбавлена такої потужної оперативно-тактичної одиниці, як дивізія, вогнева потужність якої давала можливість самотужки тримати фронт у 120 кілометрів в обороні протягом двох тижнів без додаткової допомоги;
– здача ядерної зброї Росії під нікчемні гарантії безпеки Будапештського меморандуму, а також знищення носіїв ядерної зброї – стратегічних ракет та стратегічних бомбардувальників, які можна було переобладнати в неядерний варіант їх застосування;
– підписання Харківських Угод з Російською Федерацією щодо подовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ та розширення його чисельної присутності в Криму;
– призначення громадян Російської Федерації Саламатіна та Лебедєва на посаду міністра оборони України, які довершили руйнацію обороноздатності України. Злочинним стало нехтування керівництвом Прикордонної служби України виконанням своїх прямих обов’язків щодо вогневого прикриття і захисту державного кордону України, що дозволило військам Російської Федерації у 2014 році безперешкодно вдертися в Крим по морю, по землі та повітряним шляхом без жодного збройного спротиву з боку Прикордонних військ України. Протягом періоду 1992-2014 років Україна програла Москві інформаційну складову гібридної війни за розум своїх громадян, поділяючи Україну на Схід і Захід, недолуго піднімаючи мовну проблему, якої в Україні не існувало. Особливо це відбувалося в Криму, де вже давно практикувалося незаконне подвійне громадянство для громадян України Брехливою інформаційною пропагандою Москві вдалося оживити міфи, які були вигадані в Кремлі і в кабінетах НКВС з метою нищення національно-визвольного руху в Україні, та використати ці міфи для створення ворожих настроїв «русскоязичного насєлєния» до України в Східних областях України, де національні герої України, які ніколи не воювали на території Росії, були названі фашистами-бандерівцями і ворогами «русского міра». Протягом семи останніх років вороги України нав’язують міф про громадянський конфлікт на Сході України та сепаратизм, якого в Україні ніколи не існувало, оскільки на території України ніколи не жили інші нації, які б створювали свої держави. Ці міфи про сепаратистів і внутрішній громадянський конфлікт в Україні були створені та використані керівництвом Росії в його гібридній війні проти України для прикриття на міжнародній арені агресивних намірів Росії стосовно окупації території України, так само, як і міф про захист російськомовного населення. При цьому важливо знати, яку кількість російськомовних захисників України загинуло в цій війні від рук російських окупантів, що викриває справжній рівень цинізму політики Путіна та його оточення. Найбільшою помилкою воєнно-політичного керівництва України у 2014 році стало невиконання норм Закону України «Про оборону України», якими передбачено введення воєнного стану у разі загрози збройної агресії проти України. Натомість неправомірно було оголошено Антитерористичну операцію, що зламало весь хід спротиву України російській збройній агресії і давало підстави міжнародній спільноті бачити в Україні не збройну агресію Росії, а внутрішній громадянській конфлікт, що підігравало позиції Путіна, який оголошував: «Нас там нєт», та поставило добровольчі батальйони українських захисників поза існуючим правовим полем. Введення ж воєнного стану дозволило б військовим в короткі терміни провести мобілізацію та побудову бойових порядків військ Збройних Сил України на всій протяжності фронту можливих бойових дій, здійснити заходи щодо захисту цивільного населення прифронтової зони, а також перевести державне і місцеве управління на функціонування в умовах воєнного часу. Цього зроблено не було, хоча в Законі ясно прописано, що оборона України – система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Не було навіть спроби ввести у дію план оборони України, який є складовою частиною оборонного планування, що містить сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Все це призвело до втрати Криму і частини території Донбасу, до втрати частини промисловості на Сході України, до важких втрат серед військових і цивільного населення України, до появи біля двох мільйонів біженців зі Сходу України. Загальновідомо, що обороноздатність держави – це здатність держави до гарантованого захисту власної території у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального і морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації за здалегідь затвердженим планом. Саме для підняття цього потенціалу у сфері оборони до належного рівня та належних умов його реалізації потрібно було ввести воєнний стан в Україні. Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Невиконання норм Закону України «Про оборону України» в умовах збройної агресії Росії проти України є державним злочином, який призвів до важких наслідків для Українського народу, а тому вимагає притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних у цьому відповідних державних посадовців. Відповідно до Статті 3 Закону України «Про оборону України» Підготовка держави до оборони в мирний час включає: прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози; проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності в інтересах підготовки держави до оборони; здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії; формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави; удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування; розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечення на особливий період Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту підготовленими кадрами, рятувальною та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; здійснення заходів з планування та підготовки руху опору; забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту до виконання завдань цивільного захисту в особливий період; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період; створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів; забезпечення охорони державного кордону України; військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби; забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби; захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері; здійснення військової стандартизації; забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці; здійснення заходів з кібероборони (активного кіберзахисту) для захисту суверенітету держави та забезпечення її обороноздатності, запобігання збройному конфлікту та відсічі збройній агресії; інші заходи, що впливають на стан обороноздатності держави. Всього цього в комплексі у мирний час виконано не було, а ні прогнозування та оцінки воєнної небезпеки і воєнної загрози; а ні проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності в інтересах підготовки держави до оборони; а ні здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсічі збройній агресії. Все це призвело до здачі Криму Росії без збройного спротиву з боку України, до окупації Росією частини території Донбасу та великих людських втрат. Оскільки війна Російської Федерації проти України триває, то ж які висновки і практичні дії має зробити військово-політичне керівництво держави для належної відсічі збройній агресії Росії та поновлення територіальної цілісності України?
1. Невідкладно налагодити роботу розвідувальних органів з метою реального прогнозування та оцінки воєнної небезпеки, проведення ефективної розвідувальної, інформаційно-аналітичної діяльності та здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на відсіч збройній агресії, а також з метою здійснення заходів з планування, підготовки за забезпечення руху опору на захоплених територіях та в тилу ворога.
2. Невідкладно організувати та забезпечити територіальну оборону на всій території України з залученням патріотичних організацій.
3. Спланувати і здійснити переведення національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
4. Забезпечити створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів.
5. Забезпечити охорону і прикриття державного кордону України та морського узбережжя України відповідними збройними формування.
6. Забезпечити посилення військово-патріотичного виховання громадян України, підготовки молоді до служби в Збройних Силах України та забезпечити престиж військової служби.
7. Налагодити роботу військових наукових установ з метою забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби.
8. Забезпечити розвиток інфраструктури в інформаційній сфері з метою захисту інформаційного простору України та посилення його впливу на світовий інформаційний простір, особливо для забезпечення нейтралізації підривних інформаційних операцій з боку Росії.
9. Забезпечити збільшення ефективності роботи розвідувальних та правоохоронних органів щодо викриття ворожих диверсійних груп ворога на всій території України та здійснення необхідних заходів щодо збереження державної таємниці.
10. Посилити військово-політичне і військово-технічне співробітництво НАТО та з іншими державами з метою забезпечення блокування антиукраїнських акцій Росії на міжнародній арені.
11. Посилити співробітництво з міжнародним трибуналом ООН та іншими інституціями з метою викриття та засудження воєнних злочинів Росії проти України. 12. Важливим заходом на державному рівні для ліквідації існуючих корупційних зв’язків у сфері оборони України та посилення персональної відповідальності посадових осіб за наслідки прийнятих ними державних рішень може стати проведення Воєнної реформи, яка б передбачала виведення Збройних Сил України з під безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України. Збройні Сили України мають стати окремою самостійною державною організацією з власним повноцінним командуванням і підпорядкованою Президенту України. Командування ЗСУ має повною мірою відповідати за боєздатність військ та їх готовність до збройного захисту держави відповідно до свого Конституційного призначення.Міністерство оборони України має повною мірою відповідати за всебічне повне та якісне забезпечення системи оборони та Збройних Сил України всім необхідним для їх повноцінного функціонування та виконання своїх завдань за призначенням.
