Ми, чомусь (?), завжди забуваємо писати про родину, близьких і друзів. Мовляв це буде не скромно. Забуваємо їх похвалити і сказати добре слово. Але ж вони так само, як і інші – воюють, займаються волонтерством і працюють на перемогу. Моя родина теж воює на фронті. Багато моїх родичів в різних військових підрозділах боронять нашу землю. 7 березня я зустрівся з братом, який приїхав у відпустку. Колись у далеких 90-х, ми разом робили спротив тій кримінальній навалі. Важкі часи, коли професія вчитель, інженер і просто звичайний Українець не шанувались. А шанувалось – “смотрящий”, “блатной”, “злодій у законі”. Дали відсіч криміналітету (колись я про це напишу) – маємо чудове місто, чудову молодь, чудових людей. Чи хтось проти цього? Повірте мені, дамо відсіч і цій московській навалі! Не є той Українцем, який боїться загинути за Україну! Пишаюсь своєю родиною! Слава Україні!