“–Спочатку Кутя, тобто Варево, потім яйце і налисники, а потім їж на здоров’я- бабуся пояснює. –Я хочу ковбаси – я. Ковбаса, смачнюча і підморгує мені своєю підсмаженою скоринкою. –Мамо, він ще малий, хай їсть що хоче… – мама вступилася за мене з братом. Так були часи, коли діти батьків називали на “ВИ” –Що це таке малий? З малого росте велике і мусе знати звичаї. – бабуся до мами. Не сердито, а лагідно, по материнськи. –Що кутю носили до церкви? – знову мамо. –Ну ти геть вже зросійщина стаєш у своєму місті. Кутя є кутя Це давне варево.. Кутя не потребує церкви і попа. Це кутя має посвячувати попа… ДО РІЗДВЯНОГО СТОЛУ ЗАПРОШУЮ! – і бабуся вмить стала лагідною Ладою. “Вітаю зі святами! Ми різні, віримо в різних Богів, але на те ми і є вільні люди. Мусимо бути єдині! Сподіваюсь, вірю, мрію, пишу, працюю, гоноруюсь тим, що в один день Ми зрозуміємо, що Різдво було, ще до християнської доби. Знаю, що його треба святкувати всім разом. Наближаймо цей День!