1462 день повномасштабної російсько-української війни. 12 років і 4 дні російсько-української війни 21 сторіччя.
Не буду перераховувати втрати ворога у танка і літаках. Нам болить своє – молоді і красиві, хто лежать під українськими прапорами, осиротілі діти і батьки, викинуті із своїх домівок жінки і діти, вщент зруйновані міста і села, розбомблена економіка… Це – те “щастяˮ, яке приніс руський мір, що на наших землях шукає безпеки.
Основний же підсумок чотирирічної війни в тому, що жодна із сторін кінцевої мети не досягла. Друге – військово-політичні цілі залишаються незмінними – московія українців і України не бачить від слова “взагаліˮ, ми ж бачимо себе суверенними і незалежними. А Прапор України майорить на Печерськими пагорбама, у містах і селах, на бойових позиціях…
Ідеологічна складова війни також не змінилась “адін народˮ, “ісконно рускіє тєріторіїˮ, “австрійці і лєнінˮ – творці України…
Ще один висновок – від цієї війни стомилися всі. Нікчемна московська військово-політична ціль виснажує всіх – самих московітів, Україну та українців, наших союзників. Виснажує фінансові, економічні, соціальні ресурси. Але мені байдуже це московське виснаження.
Турбує готовність певної частини українців до будь-яких поступок через стомленість від війни. Турбує переведення уваги із зовнішнього ворога на внутрішніх злочинців, їхню демонізацію та огульне звинувачення своїх.
Не зник нікуди й антимайдан. Він не стоїть у Маріїнському парку, він розчинився, розплився по соціальних мережах, кидається з кілками на своїх і голосно кричить про зраду. Вийшло на поверхню й багато корисних ідіотів та казкових дурнів, у яких в голові, крім іншого – “не знаю як, але не такˮ. Як не знаєш як – то роби так, як тобі кажуть.
В Україні нікому не потрібна війна. Нам теж потрібен мир. Мир через перемогу, відновлення суверенітету і незалежність. З правом будувати своє життя, обирати собі керівників і прощатися з ними, обирати друзів і не дружити з ким завгодно.
Але ж всі хочуть миру. Питання в тому – якого миру. Путін хоче миру. Стверджую, що саме так. Якого миру? – Миру в упокореній Україні, де живуть хохлуї і малороси, перемелені у “новую історіческую общностьˮ ( але не “совєтскій народˮ). Миру через “прінуждєніє к міруˮ, через нагайку та “ізоляціюˮ.
На жаль, у московії, крім дечого іншого, телячі вагони не закінчились, а до Сибіру доїдуть не всі. Якщо раптом що. І це потрібно знати. Всім, особливо тим, хто сидить під жінчиною сідницею і створений для творення дітей, а не для їхнього захисту.
Пішов 5 рік війни на виснаження. І в цьому виснаженні нам треба протриматись на добу довше, ніж росії.
Тримаймось і перемагаймо!
Голова Спілки офіцерів України полковник Сасько О. В.
