Герць або станцюємо гопака на руїнах кремля.

Картоплю завжди вибирала вся родина. Завжди і жодних відмовок не могло бути. З Балти приїзджали тато і мамо. Навмисно підбиралося два-три дні вихідних. І обов’язково мала бути гарна погода і суха земля. Якщо земля буде волога, то картопля буде запліснювати на зберіганні у льосі. Точилися рискалі, ладналися відра, сушилися ряднини. Мені було простіше, я вже був у селі і намагався допомогти. Хоча моєї допомоги не дуже потребували. Ранесенько виходили на город і починався збір урожаю. Копати треба вміти і це було справжнісеньке мистецтво. Рискаль заглиблюється на 15 сантіметрів і не дай Боже розрізати картоплину навпіл або пошкодити картоплину. Все ти – неук, нетяма, невдаха.

Я маленький і намагаюся допомогти родині вибирати картоплю. Клятий рискаль для мене завеликий і я ніяк не можу його втримати в руках. Родина сміється з моїх невдалих спроб. Але посміхається не злостиво, а так, щоб і самим трохи перепочити.

— Славний козак буде. Наші предки, ще у війську нашого царя Гатило воювали і ніколи не відступали – каже моя бабуся і краєм хустинки витирає спітніле чоло, – Кидай того рискаля і подай мені кварту води.

— А що, герця танцює добре, – дідусь Зорян втручається у розмову. – Наші діди-прадіди завжди виходили на герць. Сергійку рано тобі, ще воювати з тим рискальом, кидай його і мені принеси водиці. Ще навоюєшся на своєму житті і герць навчися танцювати по справжньому. З нашими сусідами каторжанами зброя завжди має бути заряджена.

Так я вперше почув загадкове слово “герць”. І що ж то за утаємничене слово? Так у нестримному бажанні в школі я шукав відомості про нашого царя Гатила і танок “герць”.

І таки знайшов. Герць це в серці і назавжди!

*****

Захід над посадкою палахкотів. Палахкотів червоними фарбами доспілого кавуна. Половинку цього кавуна закотив за обрій, а друга половинка здригалася від вибухів і стрілкотні автоматів. Ми викурювали з нор “асвабадітелей” рашистів. Посадка з голими деревами. Одні стовбури височіють, але ж це наше і ллється, ллється моя лють з автомата. Одним оком я вдивлявся у чорну діру нори, а другим милувався західом сонця над посадкою. Чи не герць я зараз танцюю? Якби хтось з боку побачив це, то подумав би: який в біса герць, жбурляй гранату і не грай у рицарську гру. Шолом зсунувся і наїхав на очі, треба перезарядити зброю і замінити магазин. Дуже обережно зробив крок, потім другий. А руки спікійнісенько висмикнули чеку гранати і закинули її в отвір нори. Швидко поміняв магазин, пересмикнув затвор і короткою чергою полоснув в глибину нори.

— Це наша посадка. – голос наче відлуння грому, – дозволяю здатися в полон і будете живі.

В глибині нори щось зашевелилося і в отворі показалося сіре обличчя.

— Руки тримати так, щоб я бачив. І повільно вилазиш. Зброю кидай перед собою.

— Харашо, харашо. Я сдаюсь.

— Повільно і руки. Покажи мені руки. Руки тримати перед собою. – спіймав себе на думці, що з цим рашистом розмовляю українською мовою. А чому я маю з цим окупантом розмовлями його московською? Він все розуміє. Вони всі розуміють. Вони вже вивчили українську мову.

— Харашо. Харашо. Вот мои руки. Я сам хотел сдаватиса… – з глибини нори викотилася граната без чеки.

Приклад автомата в’їхав по морді і окупант упокоївся на землі. Я стрибком відскочив за корч дерева. Вибух і по мені затарабанили грудки землі. Перекотився і закинув у нору, ще одну ефку.

— Лелеко живий? – почувся з боку голос командира.

— Живий, живий. Помирають хороші люди, а нам ще Україну звільняти від москвинських покидьків. – свого голоса я не чув. Голова начебто не моя і у вухах дзвін

— Давай без козацького герця. Мені треба живі козаки.

— Домовились. Ми ж ще маємо станцювати гопака на руїнах кремля.

— Чого кричиш? Сильно? – спитав командир

Я мовчки показав великого пальця. Це мало означати, що норм. Та й командир у нас тямущий, він все зрозумів і Раптом настала тиша і ми швиденько почали приводити в порядок зброю, амуніцію і займати позиції. Посадка вже наша і ці кляті каторжани почнуть лупити по нам всім чим вони можуть. Міни, снаряди, бомби. На бруствера примостили мертвих орків зі зброєю. Поставили так, щоб вони були помітними з боку позицій орків. Це військова хитрість. Хай мертві орки приймають на себе кулі від своїх поки ще живих москалів. Нам це наразі на руку. Хай думають, що ми зайняли їхні позиції.

А ми поки потренуємось танцювати герць. Не розмінюєм честь на безчестя. Ми насолоджуємось життям тут і зараз. І тиша, незвична тиша. На війні кожна хвилинка дорогого вартує. Наперекір усьому ми живі і навкруги тепла, зелена тиша…

І танцюємо наш танок перемоги над смертю “герць”…

*******

Це був звичайний вихід, як і десятки інших. Пишу про нього тому, що всміхнулося нам, сказати б козацьке щастя. До сходу сонця наша група прийшла в містечко. Містечко б спало, якби тут жили люди. А так залишки зруйнованих хат і пустка. Ми добре знали всі провулки, тому йшли не затримуючись. Я подумки уявляв скільки тут літньої пору було відпочиваючих. Засмаглих, веселих, життєрадісних, закоханих, красивих. Тьма. А тут “браткі наші меньші” московити – каторжани приперлися когось звільняти. Приходиться вчити їх “чухати ногу об балалайку”.

Дніпро ділив містечко навпіл. На тому березі тримали оборону наші і треба було їх змінити і доставити бойові припаси. Хлопці тиждень відбивають атаки каторжан, є поранені і вбиті. Особливість цього містечка, що всі жителі побережних хат і з того, і з другого боку мали човни. І люди здебільшого переправлялись на човнах. Ми також завели собі човника і ховали його у верболозі. Човник наш був з моторчиком і ми на ньому навчилися танцювати герць при переправі на інший берег. Дрони, міни, снаряди летіли купою, а ми танцюючи герць човником між розривами встигали в’їхати в очерет і верболози на іншому березі.

Сама евакуація поранених і зміна особового складу відбувалась швидко. Одні зіскакували з човна і забирали набої і іншу військову необхідність, інші грузили поранених і вантажились самі. П’ять хвилин і наш човник вирушав на наш берег танцюючи герць. Це була необхідність, бо за ніч треба було зробити декілька рейсів. Завжди коли було багато поранених хлопців, нам назустріч виходили усі, хто був поруч. Це болісно, прикро, нервово. В голові стукає тільки одне “кари катам, кари”.

І наостанок. Ми не говоримо про те, коли закінчиться війна, а багато робимо, щоб вона закінчилася нашою перемогою. Піхота – це наш Герць.

***************

Дзвінок. Відповідаю як ошпарений – Привіт брате. Як ти? Живий?

І так вона, розмова, по мирняку несеться. В душі у мене сонечко усміхнено яскрить.

Привіт – живий, слово по слову, і раптом несподіванка – Я в Ірпіні. Ждуна спіймав, чи він мене спіймав, але наразі вдома і проходжу реабілітацію в родиному колі. Виходь до центру і вип’ємо по кавусіку.

І що ж потупцював я на зустріч з Сергієм А. Що в ньому не змінилося лише весела вдача. І веселенькі бісики бісяться в очах.

— Надовго на “гостину”? – питаю я.

— Та на день – другий, – відказує Сергій. – Скоро знову…

— На гастролі ловити ждунів? – жартуючи знову запитую

— Треба. Гарячкувато там. Не повіриш, але у нас стволи прогарають…

— Отакої. У Богдани? – здивуванню не має межі.

— Саме так, у Богдани. Уявляєш інтенсивність ведення вогню.

— І що?

— Що робимо? Міняємо стволи і знову вогонь по москалям.

Ми пробалакали більше двох годин. Щиро, відверто, з непідробленим почуттям поваги один до одного. З туману споминів випливали перші дні війни, очікування зброї у Будинку письменників, Романівка і перші полонені диверсанти.

— От як ужитися в образ інваліда? Це ж я тепер інвалід? – зі смутком спитав Албанець

— Який ти до бісу інвалід? Сам себе накручуєш. – відповідаю сердито. – Їдь і продовжуй танцювати герць зі своїми Богданами.

— Вмієш ти заспокоїти і де моя книга?..

А ви чули, що і наша славна гармата 2С2 “Богдана” калібру 155 мм танцює герць і добряче б’є орків. Розрахунки Богданки також підтанцьовують герць. Кожне “поросятко” вагою за сорок кілограмів мінусує окупантів зі снайперською точністю. Перший постріл – це пристрілочний, а наступні кладуть туди куди треба. А це вже мистецтво війни. 

Не знаю, але мені так розказав Албанець і я йому вірю. Все йде, все минає, як писав Шевченко, але ГЕРЦЬ беззмінний танок Української перемоги над рашистами.

Постсткриптум:

Станцюємо Герць на руїнах кремля!

І штришок від славного козацького лицарства “Слава не поляже, а про себе розкаже!”

І настанова від письменника: “Честь танцюючим танок перемоги над смертю – ГЕРЦЬ”.

серпень – вересень 2022 року.

https://zora-irpin.info/gerts-abo-stantsyuyemo-gopaka-na-ruyinah-kremlya/