Письменник Сергій Мартинюк: “Ірпінь – місто, яке стало легендою!”

ПРЕМ’ЄРНИЙ ПОКАЗ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ СТРІЧКИ “ПОЗИВНИЙ “ПИСЬМЕННИК” В ІРПІНСЬКІЙ МІСЬКІЙ ПУБЛІЧНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО 24 жовтня 2025 року.

Ірпінь – місто, яке стало легендою!

“Ірпінь боронили самі добровольці. Нас було до 200 осіб і ми утримали місто. Ми добре розуміли: якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли на смерть…” – це цитата зі сценарію. Саме про це розповідає фільм “Позивний Письменник”.

Отже головний посил фільму – Ірпінці. Люди. Титани. Звичайні люди які стали легендами! Місто яке стало легендою і врятувало від захоплення Київ!

24 жовтня 2025 року в читальному залі Ірпінської міської бібліотеки імені Максима Рильського відбулась прем’єра. Тобто прем’єрний показ документальної стрічки “Позивний письменник”.

“Ух ти. Я не очікував такого напруження від перегляду. А сцена з дітьми і гасло “Я Українець і маю розум Переможця” – це бомба” – потискаючи мені руку говорить побратим по зброї після закінчення фільму.

“Норм письменнику” – потискаючи руку говорить інший побратим, який, як і я, з початку повномасштабного вторгнення став на захист міста з власною мисливською рушницею. Його два слова для мене як бальзам на душу.

“Фільм вогонь. Сльози на очах. Зачарована і навіть боялася пошевелитися. Бере за душу”. – так мені сказала одна пані після перегляду і все намагалася пояснити, що його мають подивитися на великому екрані. Тут я погоджуюсь і звичайно, наша команда буде робити ще презентаційні покази. Заплановано показ стрічки в Центральному Будинку Офіцерів, Національній Академії оборони України, Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна, в Балті, Полтаві, Львові, Одесі, Тернополі, Харкові, Дніпрі, Миколаїві, Херсоні, Вінниці.

Створення фільму проходило під патронатом Державного агентства України з питань кіно. Зйомки проводила компанія ТОВ “Гольстрім продакшн”, керівник компанії і головний продюсер Михайло Гайдай. Автори ідеї – Михайло Гайдай, Сергій Мартинюк. Сценарій – Сергій Мартинюк. Режисер – Юрій Беденко. Директор фільму – Олександр Гайдай. Лінійний продюсер – Валентин Шевцов. Асистент оператора – Роман Мартинюк.

Фільм знятий за мотивами книги “Позивний “Письменник” або як Ірпінці русню відірпінили” Сергія Мартинюка (Світогор Лелеко).

Ідея по створенню стрічки зародилася, ще в 20-х числах березня 2022 року на Новобіличах в штабі Ірпінської ТрО у Михайла Гайдая і Сергія Мартинюка. Уявіть собі, московити стоять під Києвом, а два Ірпінця планують знімати фільм про героїчний Ірпінь. І це не письменницька вигадка, так воно було.

Історія фільму розпочинається 24 лютого 2022 року. Червоною ниткою фільму ллється історія оборони міста Ірпінь. Від першого дня до визволення Ірпеня.

Перші хвилини повномасштабного вторгнення, вибухи, гелікоптери, транспортні літаки, атака на Гостомельське летовище, перший штаб добровольців Ірпеня в Будинку творчості письменників, бій біля Гостомельського мосту 25 лютого, легендарні блок – пости: “Жираф”, “Караван-гала”, “Синергія”, “Водоканал”.

У чому родзинка фільму. Режисер відмовився від документальної хроніки, а концентрує увагу на героях стрічки. Емоції, розповіді, гнів, героїзм, огида до окупанта, непохитність, сміливість, самопожертва, любов до рідного міста проходять головною темою стрічки. У кожного героя своя історія, свій стиль, емоції, героїзм.

Зі сценарію: “Своє слово сказав Український народ. Ні, по-московському більше не буде. Пацюки москвинські грайте на балалайці у себе вдома і запивайте бояришником. І саме Ірпінці відірпінили руснявих загарбників так, що вони тікали з Київщини переодягаючись у цивільний одяг і кидали зброю, амуніцію, техніку. Чи не красунчики добровольці Ірпеня? Титани! 200 сміливців, без зброї, з мисливськими рушницями, розбили елітні частини “другої армії світу”. Від мертвого хутіна вуха, а не Ірпінь і Україна! Україна була, Україна є, Україна буде вічно. Ми чудово розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли на смерть! Ми не боялися bусню. Ми боялися тільки одного, що ми загинемо і не вб’ємо десять рашистських покидьків.

Я з Ірпеня і мене не скорити. Ірпінці — нескорені люди!

Вважаю, що саме битва за Ірпінь стала вирішальною. Саме тут, в Ірпені й Приірпінні, пишеться новітня історія світу. Її вже написано, тільки світ ще не відчув цього Лелечого співу”.

“В перші дні у всіх хлопців горів вогонь в очах. Вогонь де горить кремль.” – так влучно говорить одна із героїнь фільму.

І тут я стовідсотково погоджуюсь. Нам треба шукати позитив у маленьких радощах для себе, для громади, для України. Чому спитаєте? Тому що, упродовж віків ми були не будівниками, а бунтарями. Нам було заборонено бути будівниками. І гнів нашої душі перетворювався у повстання. І нашими героями були повстанці, які не маючи будуючих навичків , бунтувалися, щоб бунтуватися. Ми робили чужинців сильними, ослабляючи себе! Ми ставали жебраками, навіть попри те, що вигравали війну!

І чому? Відповідь проста як світ – треба навчитись бути будівничими своєї України. Чекаємо допомоги від наших партнерів або чарівника, який прилетить і порішає наші питання. Ан ніт, розбудовувати, відбудовувати і робити Україну сильною і квітучою треба самим. Нам можуть допомогти, але все інше маємо робити самі! Без ниття і нарікань. Лінивість, збайдужіння, зневіра – ганебна хвороба. І я вірю, що ми справимося!

І наостанок. «Обніміться, брати мої, молю вас благаю», – згадайте ці величні слова Т. Шевченка. В сьогоденні не важливо, хто в якій політичній партії, хто якому Богу молиться. Сьогодні важлива Україна. Біда і війна в нашому спільному домі. Якийсь «менший брат» зазіхає на мою Україну і говорить, що він мене навчить жити. Не вийде.

Потім розберемось, хто правий, а хто ні. Хто зробив більше або менше. Мусимо виграти цю війну і дати відсіч орді. Це головне. Закликаю (заради майбутнього дітей) до спротиву московинській навалі…

Биймо орків так, щоб і в десятому поколінні ховались в підвали від слова Україна. Щоб кляті «асвабадітєлі» заїкались від страху при слові Україна. Щоб москалі обдрищувались від страху від імені Українець.

Від мертвого путіна вуха, а не Україна.

Вірте в себе.

Вірте в ЗСУ.

Вірте в Україну!

І всі разом – СЛАВА УКРАЇНІ!!!

І заключний штришок. Нам треба перестати чуже називати рідним. Нам треба навчитися бути будівничими власної країни. Маємо розуміти, що будь-які ініціативи потребують ресурсів: організаційних, інтелектуальних, фінансових – тоді вони матимуть успіх. Працюймо над цим! І наш фільм це одна із маленьких цеглинок в спільну Перемогу!

Дякую всім хто прийшов і підтримав. Дякую тим, хто допоміг організувати цей показ. В умовах війни, постійного мінування адміністративних будівель і постійних обстрілів це вкрай важливо.

Моя Україно!

Будуй – муруй світ,

у якому немає московита.

Не дай себе ошукати знову!

Далі буде…