Своїми Лелечками я хочу закохати Вас в Україну.
Доля лелечки, лелечанки буде складатися уже незалежно від мене. Пишу їх в дусі сучасного часу, а як її сприймуть через 5-10-15 років мені не відомо.
Довго вагався чи писати? Випадково потрапила на очі одна краєзнавча розвідка одного московського “пісателя”. І таки вирішив писати треба. Своїми Лелечками я хочу закохати Вас у Україну. Так, нашу Україну, ту яку ми не знали або нам було заборонено знати. Згадав Евгена Сверстюка і “його останнє слово на суді”. Наведу одну цитату: “Честь, що оплачується крав’ю, гідність, що є передумовою життя, істина, до якої йдуть з безстрашністю дослідника – без гарантії повернутися”.
Отже ворог відчув слабкість. Витягається нафталін старих наративів про єдиний союз. Знову говориться про наміри геноциду і не тільки наміри. Це реальна політика московитів. Треба показувати силу на всіх напрямах, де ми це можемо зробити! Сила має бути завжди і повсякчас.
Війна Українсько – московська 1917-21 роки. Євген Чикаленко і його крилата цитата:
| “Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені”. І Євген Харлампович не тільки влучно міг говорити, а і був меценатом Української культури. В 1918 році Євген Харлампович давав інтерв’ю іноземному журналісту і на питання: “Чи Україна відмовляється від своєї стародавньої назви “Русь”?” відповів:– Ні. Ми беремо свою другу давню назву “Україна”. Для нас наразі головне бути подалі від росії!Чи знали ми про це? Ні, бо не хотіли знати. А Євген Чикаленко був першим будівничим свідомої модерної нації. Думаю, якщо б це знали наші батьки то на переговорах у Стамбулі в травні 2025 року московитська делегація не поводилась би так зухвало. Тому нам край потрібно створити культ Українця в світі і Україні!Микола Міхновський і його актуальне і в сьогоденні:— Усюди й завсігди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.— Перед ясним ідеалом самостійної України най згинуть усі свари, уся ворожнеча, усе безладдя українців; хай усі стежки, усі шляхи ведуть до неї; хай усім борцям за щастя, за визволення свого народу світить сонце самостійної України.Не дослухалися до своїх провідників, отримали голодомори – геноциди, знищення провідної еліти суспільства, перетворилися на добриво для москвинської тайги, стали манкуртами. Сумно, Як говорив великий Іван Мазепа: “Самі себе звоювали”.Приклад з моєї книги “Українці – люди Сонця Неба”:“Завоювати нас неможливо. Піднімаємо з глибин історії шумерські та етруськи тексти, вони не чиїсь, а наші, наших славних пращурів Українців. Шуакаймо себе в собі. Нам є чим пишатися і з кого брати приклад”.Приклад з моєї книги “Позивний “письменник або Як Ірпінці русню відірпінили”: “Позбувайтесь комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російського – радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. В голові має бути уявна огорожа від усього московського: «язик», кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-«русскими». Пам’ятаймо про це!» Ця війна триватиме доки існуватиме російська імперія і це є аксіомою. Цю аксіому треба говорити з дитячого садочку з плавним навчанням військовій справі у початкових класах. Основними гаслами мають бути:– Встань і вбий першим.– Не маємо права бути слабкими.– Будемо слабкими – нас уб’ють.– Не маємо права програти.– Я Українець і маю розум Переможця.– Маю Честь бути Українцем.– Пишаюсь, що я Українець.– Дій так, щоб тобою пишалися діти.– Щоб наше рідне, завжди було зверху.І нам треба навчитись неможливе робити можливим! Будемо сильними нам будуть допомагати. Але ніхто не буде битися за нас! Будемо слабкими – нас уб’ють!Ворушимо міцне вогнище України і не даємо йому згасати! Не боїмося бути інакшими і доводити, що не той козак, який за течією пливе, а той, що проти неї.”Протягом століть нас били, а ми не бились. Нас гнули, а ми не гнулись, нас ломали, а ми не ломались, нас сажали на палі, і палі ломалися від нашої нескореності. Нас знищували голодом, а ми живемо в наших дітях і онуках. Такими ми були, такими ми є і такими будемо.” – Сергій Мартинюк книга “Народжені перемагати”Моя Україно!Будуй-муруй світ,у якому немає московита.Не дай себе ошукати знову! |
І заключний штришок:
Цей допис одного московського “пісателя”
“Ізначально трудно било Сібірь подимать. Русскіє із срєдінних губєрній, прієжжающіє в еті мєста, нє зналі рємєсла только охота да рибалка іх завлєкаєт. А дєлу індустріальному ониє нє обучєни билі. Ссильниє же нє хотєлі работать, только разбой да охотнічєство іх заманівало. Олєнєводи мєстниє не пріучени к цивілізації, всяческі саботіровалі, протівілісь властям, убєгая со стадамі в глубь тайгі і тундри. Казакі же, із тєх, кто с врємьон Екатєріни тутошнімі чіслілісь, хорошо работалі, но іх повєзлі на войну, а кто остался, тот ждал конца ссилкі, ілі того хуже – развала дєржави, чтоби уєхать на Запорожьє і Подольє, даби там рушить устоі і строіть отдєльную Україну на подобіє дєржавам внутрєннєй Європи. Русскіє, коториє протівілісь істінно православной вєрє, і того пущє: жилі закрито, своімі общінамі, со своімі попамі, водкі нє пілі, лошадєй на пушніну мєнялі да скот сдавалі на мясо. Потому оні дєло желєзноє бєсовскім щіталі.
Казалось, что поднять Сібірь к уровню індустрії, даже мадьяров, ілі болгар нє представляється возможним.
Но вот в іюлє прівєзлі нємцев із Подольской губєрніі, із Брєста і Галіциі, чтоби оні в прєжніх посєлєніях не поддєржалі інтєрвєнтов – і Чєлябінск зазвучал желєзнимі молотамі, открилось бюро по разработкє ізнарядій і моторов, а русская душа воспєла прєдчувствієм: будєт! Будєт у нас желєзная дороґа с тєпловозамі, будут прєдпріятія, заводи желєзниє, руду пєрєрабативающіє і мануфактури даже будут. Только побольше інородцев нада прівєзті, да побольше казаков-малоросов”.
Краєвєд В. Спіжецов “Вєхі індустріалізації Сібірі. Пєрвая міровая”.
Це я до того, що їм треба Україна без Українців. А, ми, їм треба піднімати депресивні регіони московщини, бути рабами і співати для них веселих пісень.
Я – Українець, і мене не скорити!
Українці – нескорені люди.
Я – Українець, і мене не зламати!
Українці – незламні люди.
Я – Українець, і мене не вбити!
Українці – безсмертні люди.
Я – Українець, бо Українця син.
Хай усі одвернуться,
Мертвим кричатиму до зір:
«Я – Українець всім смертям наперекір».
Не кажіть, що я нічийний:
Я – Сонце і Місяць зупиню,
Але я – Українець.
Українство – вище за любов і смерть.
У мене дух Українця,
У мене душа Українця,
У мене серце Українця,
У мене гідність Українця.
Українця, народженого перемагати.
26 лютого 2022 року,
Ірпінський Будинок письменника
Сергій Мартинюк (письменник)
