Сьогодні День Українського Добровольця. Після 14 року, один із найважливіших днів у моєму житті. Тепер я знаю,, що у нас є головне – це коріння нації і пам’ять народу. На протязі віків нас гнули, а ми не гнулись. Нас розстрілювали, а ми оживали. Нас вбивали голодом, а ми живемо в наших дітях і онуках. Наш “ізвечний брат” роками нас ослаблював і вважав, що ми впадемо за лічені дні. А не вийшло. І не вийде. Не мрійте. А зуби зламав на добровольцях. Коли чую, як на москвинських каналах москвини бахваляться, що візьмуть Київ за два дні, я сміюсь. Зуби обламали на ДАПе, на добровольцях. Я бачив хлопців в хатніх тапочках і з мисливськими ножами, з рушницями. Але очі горіли рішучістю. І вони їхали на війну, боронити Україну. А зброю добудуть у ворога. Бачив літніх людей які чіпляли прапор на балконі, і вони добровольці. Бачив різних людей,які перечисляли по 5 гривен на військо. Бачив тих, які приносили пляшки з водою і закрутки для фронту. Бачив черги у військомати. Вони всі добровольці. Пишаюсь справжніми. Тепер я розумію вислів – Весь літопис москвинів – це щоденник маньяка. І саме справжні добровольці не дали писати божевілля цього щоденника маньяка.Я сьогодні хотів подивитися як це проходить в Ірпіні. Я залюблений (це правда) в Ірпінь. Ірпінь унікальний і самобутній, по українському шляхетний і інтелектуальний. А сьогодні бачив звичайних хлопців і дівчат, які як і я залюблені в Ірпінь. І будуть його боронити. Це тішить і наснажує. Написав і згадав бабусіни слова з дитинства: “Чужинці як вода протечуть і зникнуть. Ми, Українці, тут каміння, яке ніяка вода не змиє”. Дякую Сергію Забавському за Українську Гідність. І заключний штришок. Ми всі добровольці. Ми сильні і сила наша в нескореності. Все буде Україна. Від Сяну до Дону… Пишаюсь Вами добровольці і волонтери.