Шануймо і вшановуймо своїх Героїв!

9 лютого 2023-го виповнюється 105 років з дня героїчної загибелі – розстрілу біля конов’язі Олексіївського військового інженерного училища (нині Київський ліцей імені Івана Богуна), московськими окупантами після відмови перейти на бік червоних командування 1–го Українського корпусу: командувача 1–го Українського корпусу генерал–майора військ Української Центральної Ради, двічіГеоргіївськогокавалера, учасникаросійсько-японської,I Світовоїта1-ї радянсько-українськоївоєн – Гандзюка Якова Григоровича (21.03.1873–27.01(9 лютого)1918), начальника штабу корпусу генерала Якова Сафоніва (22.10.1872 – 09.02.1918) та керівника оперативного відділу полковника Олександра Гаєвського(поранений полковник Гаєвський, скориставшись ранніми сутінками, кинувся бігти до яру і таким чином врятувався).

Підкомандуванням Якова Гандзюка в 1918 роцічастини І корпусу вчинили потужнийопірбільшовицькомунаступу на Київ. Два полки І дивізіїміцнотримали в своїх руках Шепетівку, Рівне та Здолбунів. ІІ дивізіяцього корпусу, спираючись на залізницю Жмеринка–Козятин, роззброїлацілийгвардійський корпус у складідвохдивізійпіхоти та дивізіїкінноти, щобувпідкомандуваннямвідомої большевички Євгенії Бош. Цей корпуспрямував через Жмеринку на Київ.

Таким чином, до самого залишенняКиєваукраїнським урядом, частини І корпусу давали відсічнаступовічисленнихбольшевицькихчастин з півдня і заходу на нашу столицю.

8 лютого 1918 року, після 5-денного обстрілуКиєвазі сходу та шаленихбоїв на вулицях, розлюченіпоразкоюпідКрутамиокупаційнісовєтськівійськаМуравйоваувірвалися до міста.

Почавсямасовийтерор над місцевимнаселенням та військовими, які, розпропаговані до цьогочервонимиагітаторами, відмовилися “воювати з братамиросіянами”…

Післярозстрілутисячіїхзарили в семи так званихбратських могилах, а фактично – ямах, у різнихмісцяхКиєва. Розстріляли і покололи багнетаминавітьросіянинаКиївського митрополита Володимира.

УкраїнськіпідрозділизалишилиКиїв. Разом з ними поспішноперебазувалися до Житомира і члени Центральної Ради, не надавшижоднихрозпорядженьчинаказівармійськимчастинам, якірозташовувались на оборонних рубежах столиці.

9 лютого авто командувача І Українського корпусу Якова Гандзюка виїхало з містаБілаЦерква, де розташовувався штаб корпусу, до Києва. Йомунеобхіднобулотерміновоотриматироз’ясненняоперативноїситуаціївідвійськовогоміністраМиколи Порша та членівГенеральногоСекретаріату УНР, які днем раніше покинули столицю. Разом із Гандзюком були начальник штабу корпусу, генерал Яків Сафонов та керівник оперативного відділу полковник ОлександрГаєвський. На під’їзді до столицізагінчервонихбалтійськихморяківзупинивїхню машину. Так усі, зокрема і Яків Гандзюк, потрапилив полон.

Під час допитувідпропозиції М. Муравйова перейти на бікбільшовиків Гандзюк, як і йогопідлеглі, навідрізвідмовився.

Лише влітку 1918 року, вже за гетьманатуСкоропадського, дружинистраченихгенералівсаме з допомогоюГаєвськогорозшукали й впізналитілачоловіківводнійізчисленнихкиївськихбратських могил на Солом’янськійплощі(там пізніше окупантивстановилипам’ятниксвоїмчекістам!).

За активноїучасті Павла Скоропадського, якийдобре знав і Якова Гандзюка, і Якова Сафонова, обохбулоперепоховано з військовими почестями на території Свято-МихайлівськогоВидубицькогомонастиря. Намогилі Гандзюка поставили дубовийхрест з написом: “Генерал-майор Яков Гандзюк. 1873-1918. Зверски убит большевиками”.

Російськіокупанти, захопивши в 1919р. вчерговеКиїв, звичайно ж, знищилимогилиукраїнськихвійськових і хрести на них…

Лише після відновлення Незалежності України на проханнясина генерала Якова Гандзюка з Каліфорнії могилу віднайшлиісториккиївського некрополя Людмила Андріївна Проценко та киянка АнтонінаАрсентьєва. Про це писали київськігазети.

Збільш детальною інформацією про життя та Героїчний чин українських генералів можна ознайомитися в матеріалах газет “Факти”  https://fakty.ua/110565-від 26 січня 2000р. “Могилу легендарного генерала Якова Гандзюка, защищавшего Центральную Раду от большевиков, смогла восстановить только 77-летняя киевлянка  та газет Слово Просвіти від 12.02.20р. «Вшануймо своїх генералів»; “Україна молода” за 30 січня 2008р.  https://www.umoloda.kiev.ua/number/1093/196/39113 ” І СТАЛИ ВОНИ НА РОЗСТРІЛ, НІБИ ПРИЙМАЛИ ПАРАД КОЗАКІВ…”

Пам’ять про героїв – українськихвояків початку ХХ ст., свято бережутьнинішніукраїнськіофіцери. Члени КиївськоїорганізаціїСпілкиофіцерівУкраїни з часу відновлення могил розстрілянихвоїнівдоглядають за ними. Білястіндавньої Свято-Михайлівської церкви Видубицькогомонастиря вони щорічно на могиліГероїввшановуютьїхнійгероїчний чин.

До участі в цьому національно-патріотичному заході запрошуються представники Українського інституту національної пам’яті та Міністерства оборони України, військовослужбовці Київського гарнізону, студенти Київських вузів та учні Київських шкіл, всі патріоти-українці члени громадських організацій та представники ЗМІ

ЗініціативиУкраїнськогоінститутунаціональноїпам’яті та Міністерства оборони України ми разом вшановували100-і роковиниїхньогогероїчного чину. Але в наступні рокинікого з представниківновоївлади і керівництвацих структур на вшануваннігероїв, на жаль, не було…

Враховуючи той факт, що в 2023 році 105 роковини їх героїчної загибелі, Спілка офіцерів України неодноразово пропонувалаУкраїнськомуінститутунаціональноїпам’яті, згідно з Законом України від 09.04.2015 № 314 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», ПостановиВерховної Ради України “Про вшануванняГероївУкраїни та інформуваннягромадянУкраїни про подвиги українськихвійськових” від 21.02.17 № 1857-VIII та у відповідності до указів президента України: “Про пріоритетні заходи щодосприяннязміцненнюнаціональноїєдності та консолідаціїукраїнськогосуспільства, підтримкиініціативгромадськості у ційсфері” від 01.12.2016 № 534; “Про увічненняпам’ятівидатнихдіячівУкраїнськоїНародноїРеспубліки та Західно-УкраїнськоїНародноїРеспубліки” від 16.05.05 р. № 793/2005; “Про вшануванняучасниківборотьби за незалежністьУкраїни у ХХ столітті” від 28.01.10 р. № 75/2010; від 17.12.21 № 1982–IX,  “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках”; Указів Президента України: N286/2019 від 18.05.19р. «Про Стратегію національно-патріотичного виховання», N793 від 16.05.05р «Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки» та №75/2010  від 28.01.10р. «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті»; «Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері» від01.12.2016 № 534; «Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на період до 2025 року» затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 № 673(якби хоча б одне з цих “державних рішень” по відношенню до могил Героїв виконувалося!), внести дату розстрілу генералів армії УНР Я. Гандзюка і Я.Сафонова до щорічного вшанування наших Героїв визвольних змагань. На жаль…

В 2021р. під час церемонії і вшанування героїв священник Свято-Михайлівської церкви Видубицького монастиря Київської єпархії Православної Церкви України о.Михайло провів літію за всіма загиблими за волю України, а за ініціативи заступника Голови Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, дослідника героїчного чину Героїв-генералів Олеся Гриба на зовнішній стіні каплиці ліцею ім.Богуна  встановлена пам’ятна дошка загиблим Героям.

Ліцеїст військового ліцею імені Івана Богуна Максим Стартанович, який прибув на вшанування Героїв разом із батьками та молодшою сестрою, сказав, що героїзм генералів Гандзюка і Сафонова є добрим прикладом для них, молодих ліцеїстів: “Вони є взірцем для нас, як служити українському народу”.

Дружина Героя НебесноїСотніВіктораШвеця п. Тамара зауважила, щогероїНебесноїСотнітакожішли на вірну смерть зарадисвободи і незалежностіУкраїни, за наше майбутнє.

Порівняно з боємстудентівпідКрутами, цейепізодбільшовицько-українськоївійни 1917–1921рр. досіфактичнозалишаєтьсябілоюплямою в історії. Кількапублікаційісториків та відомихдослідників, яківивчаютьцюсторінкунашоїісторії, не даютьзагальноїкартини. Громадськостідосі мало що про цевідомо, є лише узагальнюючі матеріали. Тожгероїчний чин розстріляних і ниніпіддаєтьсянезаслуженомузабуттю…

Зіщироювдячністюучасникивічапам’ятізгадалиісториківТетянуПархомчук та Ярослава Тинченка, які одними з перших виступили в пресі і розповіли про героїчну і водночастрагічну долю вищихвійськовиків І Українського корпусу. До цьогодолучився і нащадок Якова Гандзюка, вінничанин Степан Гандзюк, якийще до перебудови почав збиративідомості про розкиданий по світурід. Цезавдякийогозусиллям одна з сільськихвулиць у Багринівцяхнині носить ім’я генерала Гандзюка. Внучатийплемінник генерала Іван Федорович Гандзюк доглядає за родинною хатою Гандзюків, яка дивом збереглася. Співробітник СБУ Олег Шевченко розшукавцікавіархівнідокументи про останній день генералів УНР. КиївськийколекціонерОлексійШереметьєвнадав для публікаційфотографії з сімейного альбому Я. В. Сафонова. КияниЛідія Гандзюк-Логвиненко, Тамара та МиколаНікітчукитакожнадалифотоматеріали для дослідників про Я. Г. Гандзюка.

Ось так ми, громадськість (не влада!), не лишевшановуємосвоїхГероїв, а йвідроджуємо правду про їхній подвиг. На прикладах їхньогожиття і чину мусимовиховуватимолодихзахисниківУкраїни від тих же загарбників.

Україно!

Знай і вшановуй своїхГероїв та нашихспоконвічнихворогів!

Слава Україні!                                 Героям Слава!