Доброго вечора всім Гідним і Незламним! Вчора отримав свій примірник прекрасної книги “Досвід війни. Українські голоси”. Проєкт соціальної дії. Сторінка 79 – початок мого письменницького літопису. “З Україною в серці і зі зброєю в руках” – непереможне гасло Бучанської р/о ВГО “Спілка офіцерів України”. Тоді на “Ластівці” було не дуже багато люду. Мене трохи це засмучувало. Як так? На 100000 мешканців Ірпіня півтори сотні добровольців? Де інші? Невже не бачите, що війна на порозі нашого життя, нашого існування? Тоді написав основний посил зустрічі-вишколу: “За Україну треба вбивати, а не гинути”. Тоді на мене накинулися різні “ждуни”, “любітелі московського світу”, різні “мама турок, папа грек, а я русский человек” та інший непотреб. Через п’ять днів 90 відсотків людей які проходили вишкіл зі зброєю в руках 19 лютого на “Ластівці”, виступили на захист Гостомеля, Бучі, Ірпіня. Виступили без зброї, дехто мав мисливську. Але всі пішли боронити свій край. Смерті не боялися. “Ждуни – критикани” пропали… Ні, вони не пропали. Вони є, але полірують дупами польські, німецькі, французські дивани… Кожному своє. Мені байдуже де вони. Я до них відчуваю зневагу. Моя щира подяка всім причетним до виходу книги. Книга супер. Під час війни видати таку книгу. Показати мистецтвом ставлення письменницького світу України до “армії вбивць, мародерів, гвалтивників” багато вартує. Висновок тільки один – смерть рашистам! Нас підкорити неможливо. І заключний штришок. Думаю, що саме зараз народжується нова Українська література. Народжуються нові аристократи не тільки літературного слова, а і Української Гідності. Саме Гідності, яка карбує нову націю з попелу старої. Націю з розумом переможця. Так воно і буде! Вірш з моєї нової книги “13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ”: Зніму з душі холодну лють війни, І втому там залишу на війні, Усмішками сяють зачаровані зірки. Я повернувся звідти – ми живі. 16 березня 2022, Ірпінь – Романівка. Вірю в кожного. Пишаюсь кожним! Слава Україні!