Що не кажіть, а мені щастить на своєму життєвому колі зустрічати щирих достойників України. Сьогодні мені пощастило відвідати Ірпінський Українознавчий приватний музей пані Кушнір Світлани Іванівни. Зачарований. Зворушений. Гордий. Дві маленькі кімнати, а рарітетів на великий музей. І всі експонати дбайливо зберігаються, протираються і доглядаються. Довірлива атмосфера і прекрасна розповідь-мандрівка по кімнатам музею. І розповідь проста і цікава, з гордістю в голосі за свій музей і свою родину. І так непомітно пробігли дві годинки. Друзі можу ще написати дуже багато, але запрошую до музею. Гукніться до господині, послухайте тишу музею. Тиша розповідає саме тишою про минуле і майбутне, сучасне і рідне. Не маємо права забувати свій літопис. Світ належить сміливим. Пані Світлана це ціла велика єпоха нескореного Українства 20-го століття. І заключний штришок. Щира вдячність Анатолій Зборовський за Українське серце.