ЩИРА ПОДЯКА Прочитавши в квітневому числі «Літературної України» оголошення про можливість відпочити і попрацювати в Будинку творчості письменників «Ірпінь», вирішив скористатися такою можливістю. Тим більше, що бував там не раз іще з дитинства, як член родини письменника, мого батька, Олега Чорногуза. Згодом, у 80-х, будучи студентом журналістики, як учасник наради молодих літераторів, чотири рази мав нагоду безкоштовно жити і працювати в Ірпені. І лише зараз, через 11 років свого членства в НСПУ, приїхав до Ірпеня, як повноцінний член спілки. Приємно вразило уважне ставлення до мене ще при оформленні путівки, бухгалтера Дирекції управління майном НСПУ Тетяни Семенівни Давиденко. Володіючи Приватом 24, ми спільними зусиллями досить швидко оформили угоду про моє, спершу шестидобове перебування в БТП «Ірпінь». Потім я переговорив по мобільному з директором Дирекції управління майном НСПУ Сергієм Яковичем Мартинюком стосовно умов проживання. Він порадив звернутися безпосередньо до директора БТП «Ірпінь» Лілії Володимирівни Табанакової, що я і зробив. З її розповідей почув, що є поки що проблеми з харчуванням, немає ще працівника їдальні, який би обслуговував на місці письменників, але знаючи, що в Ірпені розгалужена інфраструктура магазинів, я оформив путівку без харчування. Головне, аби були нормальні умови для творчості. Спершу мені запропонували кімнату в 10-му корпусі, він з усіх інших був чи не найкраще обладнаний – усі зручності в номері (душ, туалет, холодильник, телевізор). Я погодився. Коли ж приїхав уже поселятися, мене охоронець зустрів, узяв важкеньку валізу, і відвів не до 10-го корпусу, а до Будинку в лісі, за який я заплатив не 350 грн за добу, а лише 150, як за звичайний номер у колективних корпусах. Вперше був цілий двоповерховий будинок у мене в розпорядженні, де на першому поверсі дві кімнати, кухня, де є все – холодильник, меблі, столові приладдя, які потрібно, туалет із душем, а на другому – на весь поверх – розкішний кабінет-спальня зі зручним столом, широким двоспальним ліжком, телевізором, кондиціонером, музичним центром і бібліотекою з книгами сучасних авторів. Виявляється, таку шану я дістав од директора пана Мартинюка Сергія Яковича, який читав мою корону сонетів «Світло кохання» і тому надав такі чудові умови, за що я йому складаю найщирішу пошану, ніколи не жив так розкішно. Знаю, що мій друг і колега, чудовий поет Віктор Мельник, ще донедавна – перший заступник Голови НСПУ, написав цілу книжку поезій, яка так і називається «Будиночок в лісі». Мало того, виявляється Сергій Якович Мартинюк живе в Ірпені поруч з БТП, він відвідав мене в будиночку, ми обмінялися нашими книжками з автографами, сфотографувалися на пам`ять, і дуже тепло заприязнилися з ним. Пробувши чудових 6 діб у будиночку, я продовжив там своє перебування ще на 6 діб. Тим більше, що поруч будиночка, який був у моєму розпорядженні, завдяки Ірпінській владі, розбито чудовий парк письменників, де мене вразила статуя поета на лавочці в поетичній задумі. Не раз і я, і багато хто з нас, письменників, отак сиділи в поетичній задумі, ловлячи божественне натхнення. Написався мені вірш про цю пам`ятку скульптури. (До слова, весь парк усіяний чудовими статуями письменників і різних казкових істот, щиро запрошую завітати. А чого варті романтичні місточки через вузенький потічок! Справді, всі умови для творчості створено! Вважаю за доцільне розмістити цей вірш тут разом із фото скульптури поета, і наших фото з Сергієм Яковичем у будиночку в лісі.
Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені. 1.На красиву лаву я на мить присяду, Усміхнеться Муза ніжно так мені. Прилети неждано, ти моя розрадо, В чарівному парку в місті Ірпені. 2. Будуть хай навіки там благословенні Руки, що створили цей скульптурний злет. Де присів на хвильку і застиг в натхненні, Вчувши голос неба, істинний поет. 3. Там йому в уяві ранок золотіє, В ореолі Муза, як Весна, летить. У повітрі – замок, що його Вітія* Побудує словом у сяйливу мить. 4. І для нього мовби – лік спинився часу, І відсутній погляд бачить тільки вись, Де в кабріолет упряжені Пегаси Везти Музу в замок разом узялись. 5. Там вона – Богиня – сяде на престолі, Вітер їй в корону зорі намете. Це – поета Мрія, це – поета Доля, Що її увічнить слово золоте!________________________*Вітія – поет. 3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).
