Моя рецензія “Я пишаюсь Українською мовою” на книгу П.В. Швеця “Українська мова: від давнини і до тепер” в газеті “Культура і життя” від 15.05.2020 року. Дякую Є. Букету і колективу газети за публікацію. Як тут не згадати стародавне – “Не кажи, що зробиш, а кажи, що зробив”! Пишаюсь газетою. Я пишаюсь Українською мовою Нещодавно у видавництві “Міленіум” вийшла книга Петра Швеця “Українська мова: від давнини і дотепер”. У ній докладно і грунтовно розглядаються питання історії української мови, її корені від найдавніших часів до сучасності, її багатство і краса, найдавніші писемні пам’ятки і артефакти, формування української літературної мови, спроби знищення упродовж тривалого часу, висвітлюються проблеми і законодавче забезпечення функціонування рідної мови. Дуже поважні рецензенти цієї книги – відомий професор, мовознавець Іван Ющук і філолог, викладачка української мови та літератури Надія Марченко. Книга невелика за обсягом, всього 112 сторінок, але багата за змістом. Доречно у цьому випадку буде цитата Івана Липи: “Добре є їсти кошиками, пити відрами і взагалі наслідувати незабутнього Енея (немало було тих, що жили літерально за Енеїдою), але тяжчим є з того хаосу життя пристрасного і фізичного видобути нову думку і консеквентний чин”. Книга “Українська мова: від давнини і дотепер” якраз закликає не їсти кошиками і пити відрами, а видобувати нову думку про старовинну Українську мову. З кожної сторінки лунає авторське: «Я пишаюсь українською мовою і прошу всіх моїх читачів пишатися нашою співучою і прадавньою мовою». З першого розділу йде посил до читача: у нас з московитами немає нічого спільного, між нами різні мовні гени – у нас кобзарі, а в них балалайка… Петро Васильович Швець – автор понад 30 книг, відомий журналіст, заслужений працівник профспілок України Для мене він нескорений українець і борець за українську мову упродовж всього свого життя: коли комуністична система нищила і викорінувала все українське, його позиція бупа незламною. Про саму книгу. Вона вартує того, аби віднайти час на її прочитання, на неї сміливо можна посилатися у рефератах, лекціях, уроках. Залучено більше ста посилань на літературні джерела. Книга – для широкого вжитку, зацікавить будь-якого читача і всі її шість розділів кожен окремо: «Українська мова як явище», «Найдавніші корені», « Шлях до писемності», «Формування і вдосконалення», «Нищення української мови і «Проблеми української мови». У розділі «Найдавніші корені» автор веде нас у минуле і робить висновок, що “Прослідкувавши взагалі процес творення мов, і, зокрема, на території теперішньої України, можемо впевнено говорити, що українська мова має своє власне глибоке коріння, що розросталося і поступово розвивалося”. Дослідник аргументовано акцентує нашу увагу на тому, що Кирило і Мефодій не скопіювали чужі для слов’ян знаки, а зробили їх лише «подібними». Нав’язуване нам московитами твердження, що саме вони навчили нас писати і читати є побрехеньками, до них, як вважають деякі російські вчені і діячі, в українців письма не було. Помилялася ще Катерина 11. У своїй розповіді автор цитує слова п’ятого Президента України Петра Порошенка, що западають у душу: «Любімо нашу мову, бо вона наша, українська. Кожен має вирішити для себе, хто він. Якщо живе в Україні, то й мова його українська. Це цемент держави». Книга завершується такими словами: «Будемо вірити, що згодом ми перестанемо чути обурені голоси, які вимагають привілеїв не вивчати державну мову. Всі громадяни України її знатимуть, говоритимуть нею, співатимуть українські пісні. Тоді можна буде сказати, що мовна проблема в Україні вирішена остаточно.Не забуваймо, що народ творить мову, а мова формує націю. Тобто, мова робить нас сильними». Журналіст і викладач Петро Швець провів багатозначущу працю і дарує її нам як посібник усім і для кожного окремо про нашу чарівну Українську мову. Читаймо і говорімо, навчаймо інших .Вона потрібна і в школах. І в бібліотеках, корисна для журнапістів, викладачів, громадських діячів і багатьох- багатьох. « Я пишаюсь Українською мовою» – . саме такий мій висновок після прочитання книги Петра Швеця. Сергій Мартинюк, письменник