Сергій Мартинюк. „Маю честь бути Українцем”. Київ: Видавничий дім „АртЕк,” 2020.
Сергій Мартинюк з новою книгою. (Фото: Георгій Лук’янчук)
Симпатикам і шанувальникам творчости Сергія Мартинюка – активного учасника двох Майданів, генерал-осавула Українського козацтва, котрий ніколи у своєму житті не грав у гідність, а жив з нею, випала гарна нагода познайомитися з новою книгою цього непересічного автора – „Маю честь бути Українцем”, виданою у Видавничому домі „АртЕк”.
Фонд С. Мартинюка „Лелеко” багато допоміг в свій час в оздоровленні майданівців і українських воїнів – бійців фронту. Також сприяв в організації численних виставок „Герої Евромайдану” та „Герої російсько-української війни на сході України” заслуженої художниці України Марини Соченко. Тепер допомагає видавати книжки друзям-письменникам.
Наразі С. Мартинюк – засновник мистецького проєкту „Моя перша поетична збірка”, засновник і видавець першого числа часопису „Балтське коло”, а нині працює над створенням однойменної літературно-мистецької премії. Мистець у постійному творчому русі, а свої видані книжки щедро роздаровує друзям та бібліотекам.
Автор (офіцер із вищою військовою освітою) як член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України, добре знає історію визвольних змагань українського народу. Такого роду книги формують у читача культ справжнього Українця, сміливого і гонорового, достойного та мудрого, аристократичного й шляхетного.
Автор нагадує читачам про втрачені етнічні землі України-Русі, про що свідчать українські топоніми та гідроніми за сучасними межами нашої держави, то, окрім Московії, їх чимало і в інших сусідніх державах на наших прадавніх етнічних територіях. Берестя, Пінськ, Кам’янець, Дорогочин, Малорита, Косово, Рось – міста, Піна – річка в Білорусі на Берестейсько-Пінсько-Турівських землях, де й до сьогодні незайшле населення розмовляє майже поліським діялектом нашої мови. Доводити українське коріння заснованих нашими давніми володарями на наших землях міст сьогочасного так званого Закерзоння особливої потреби немає. Важко приховати наше коріння назв річок: Сан, Лада, Удаль, Шкло, Вишня, Одра в Польщі; Тутова, Ракова, Бистриця в Румунії; Тур, Красне в Румунії, Угорщині.
Чимало тексту в книзі присвячено історичному безпам’ятству, особливо про українсько-московські стосунки протягом останніх століть.
Автор підкреслює надзвичайну важливість двох Майданів, що відбувались на наших очах нещодавно: „Майдан вирував, жив своїм незбагненним життям, своїм особдивим повітрям свободи, своїм духом гідности і волі. На очах зароджувалась нова еліта нашого краю, майбутня велич сильної Оріяни-Русі-України”.
На думку автора книги: головним приорітетом для сучасної української молоді має стати правило: „Ми повинні створити нову Націю із попелу старої, націю з розумом переможців! Наша поневолена віками Україна й досі не має своєї повноцінної провідної верстви – еліти. Її всю знищили в різний час москалі. А народ, позбавлений своєї еліти, стає легкою здобиччю різноманітних зайд, яничарів та зовнішніх ворогів! Тому й нашу українську націю потрібно нарешті починати будувати з творення творця її духу – еліти! Рідна мудрість, віра, сила і національна гідність, – ось що має стати дороговказом для народжуваної української аристократії!”.
