Письменницький літопис. Ми завжди будемо перемагати. 28 вересня 2017 року

24 вересня на Санкт – Перербурзі кілька сотень протестувальників вийшли з Українською символікою на підтримку України. Достойно, але, щось замало. Наведу інший приклад з моєї книжки” Горжусь, что я Украинец”: “В самом начале революции 23 марта 1917 года украинцы в Петербурге праздновали освобождение Украины. В огромном Казанском соборе отслужили панихиду по Великому Тарасу. Пришло свыше 20 тысяч народа с желто-голубыми лентами на груди. После панихиды выстроились и пошли к Таврическому дворцу, чтобы (неслыханное дело: разве мы с вами читали это газетах “старшего” брата?! Нам же веками внушалось только одно: малоросс – и это твое счастье и честь, что Ванька принимает тебя за младшего брата. Гордись – ведь честь-то какая оказана) высказать правительству требования народа Украины! Во главе демонстрации ехали КУБАНСКИЕ казаки со знаменами и бунчуками Гетманщины взятыми из музея. За ними в образцовом порядке шли украинцы- солдаты петербургского гарнизона с желто-голубыми знаменами. За ними тысячи штатских. Все пели украинские песни и Шевченковский “Заповіт”. Порядок и строй были идеальны. Московиты не верили своим глазам; и уж вовсе были ошеломлены, услышав от участников демонстрации какие-то новые, не известные московитам слова “Украина”, “украинцы”, “украинский”.До чого це я? Тоді вийшли тисячі і Україна програла, захлинулась в крові голодоморів і репресій, була розіп’ята і розчавлена, принижена і мертва. Зараз вийшло декілька сотень і ми переможемо. Ми вже перемогли. Ми завжди будемо перемагати. Я не поет і не манкурт, Я не актор і “проффесор”, Я – ПАТРІОТ Великої прадавньої держави. -Якої це держави?- Запитують мене сліпі. -Я – Українець Великої Держави Україна!!! І цим пишаюсь Я!

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на telegram
Telegram

Вам також может сподобатися: