Сьогодні зранку мав чудову нагоду відвідати Національну Бібліотеку України ім. Ярослава Мудрого. А саме ту частину бібліотеки, яка знаходиться на Подолі. Йшов я ціліспрямовано саме до Науково – бібліографічного відділу. Спитаєте чому саме до цього відділу? Відповідь проста, як світ – сподобалась сторінка в ФБ. Ми списались і домовились, що я завітаю на гостину. Я взагалі фанатично люблю бібліотеки, мені подобаються книги, у мене живий інтерес до книги. Колись мені розповідали, що у нас в книгозбирнях було багатюще нащих стародавніх першодруків, рідкісних книг. Те, що є сьогодні це малюсенька частка минулих книжкових скарбів України. Дуже багато вивезли на московію, а те, що не змогли вивезти просто спалювали і нищили. Тому мене болить за бібліотеки і бібліотекарів. Йшов ще й тому, що хотів подихати повітрям книги, поспілкуватися з бібліотекарями, почути і побачити проблеми. Як приклад нищення наших книжкових скарбів – “В 1964 році послідовник русифікаторів агент КДБ Віктор Погружальський засипав фосфором і підпалив Публічну бібліотеку АН УРСР, що в Києві по вулиці Володимирській 62. У ній зберігалися україністичні зібрання. На прилеглій до книгозбирні території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогнем було знищено понад 600 тисяч томів цінних архівних українських документів.” Ці книги були спалені по одній причині. Там були написані – справжній літопис і справжне літочислення України (зараз по нашому літочисленню 7528 рік). Справу, як зазвичай, спустили на гальмах.
Близько десятої підійшов до бібліотеки і … виявляється, що входу немає. Підійшов не з того боку. Запитав у двох чарівних жіночок… і мене зголосилися провести до самих дверей. По дорозі, одна із моїх рятувальниць, виявилася співробітницею бібліотеки, коріною киянкою і навіть показала своє родове гніздо – гарний трьохповерховий будинок. На прохідній заставили вдягти маску і люб’язно провели до ліфта. На третьому поверсі мене зустріли дві чарівні бібліографки пані Катерина Науменко і пані Оксана Бохан. Їм саме підходить слово “пані”, бо я спочатку подумав, що це фотомоделі. В самому відділку бібліотечна тиша і загадковість. Сподобалось те, що дівчата роблять свою роботу не на показ, а з любов’ю і пошаною до книжок. Погомоніли, зробили спільне фото і домовились про співпрацю. Дякую всьому колективу Науково – бібліографічному відділку за гідність і професійність, сміливість і відданість бібліотечній справі. Ви найкращі, бо за мізерну заробітну плату зберігаєте цінність України – КНИГУ. ТВОРЧА ЗУСТРІЧ З КНИГОЮ ПРОЙШЛА СУПЕРОВО. Вже на вулиці вирішив, що презентацію наступної книги буду робити саме на Подолі. Є щось в нашому Київському Подолі магічне і чарівне, сильне і круте, якісь вогник надающий наснаги і гідності. Коли йшов до метро, здалося, що сивочолий ПОДІЛ мені усміхався.
