Сьогодні мав нагоду зустрітись з Лесею Степанівною Олійник. Мені подобається зустрічатись з цією єлегантною і чарівною, простою і з вишневою усмішкою на обличчі жінкою. Вона завжди вишукана по шляхетному і випромінює (це вже напевно – сімейне) лагідну вдачу і людську приязнь. Мені здається, що вона зіткана з добра й любові. Вона поспішає робити добро людям, як і Степан Іванович Олійник. Я звичайно привітав пані Лесю з високою нагородою “Гордість нації”. Нагорода справді заслужена. Обговорювали проведення в наступному році сорокового, ювілейного фестивалю “Степанова весна”. Згадували цікаві моменти з життя великого Олійника. Згадали всесвітньо відомий фільм «Пес Барбос і незвичайний крос», де блискуче зіграла знаменита трійця артистів — Моргунов, Віцин та Нікулін. «До речі, — згадував Степан Іванович, — Гайдай казав, що його слава почалася саме з цього фільму, а композитор Микита Богословський вважав, що свою найкращу музику він написав саме для «Пса Барбоса».  Цей шедевр знятий по гуморесці “Пес Барбос” саме Степана Олійника і до слова в титри фільму призвище Олійник чомусь не попало. Може тому, що Степан Іванович – “У житті й на лану не терпів бур’яну”. Я згадав, як в Балті ставили пам’ятник С.І. Олійнику і місцева влада ніяк не могла знайти місце для свого видатного земляка. Прийшлось мені тоді, як отаману міського козацтва втрутитись і пояснити (лагідно!?), що найкраще місце це невеличкий парк, перед першою школою. І місце добре і сам пам’ятник буде стояти обличчям на центральну вулицю Любомирську (тоді Котовського). Порозумілися і саме на тому місті стоїть пам’ятник С. Олійнику. І головний підсумок зустрічі – це погодили план святкування сорокового, ювілейного фестивалю “Степанова весна”. І наостанок, заключний штришок (ну, не можу я без штришків) – ще одна риса яка мені дуже імпонує у Лесі Степанівни Олійник – аристократизм і уважність. Радіємо життю і приєднуємось до Степанової весни.