Ірпінський літопис – літо 2020 року. Центр міста і пречудовий пам’ятник Величному Тарасу Шевченко. Мені завжди не подобались ті сучасні пам’ятники Великому Тарасу. Якісь вони були страшні і не відповідали ролі Шевченка в літописі України. Завжди хотів зняти ці недолугі кожух і шапку. В Ірпіні це зробили і пам’ятник Великому Шевченко в образі диригента виглядає суперово і достойно. Доповнюють картину лелеки і чорнобривці. Споглядаєш на монумент і хочеться жити, творити, перемагати і радіти життю. Моя шана замовникам і меценатам за сучасний погляд на Невмирущого Тараса.
P.S. В 2006 році я був одним із фундаторів встановлення погруддя Т. Шевченко в Балті, Ананьїві, Арцизі. Ми тоді хотіли поставити щось більш сучасне і запальне для життя. Багато сперечались і радились, фантазували і мріяли… Але є як є і думаю, що колись я це виправлю. Іще про Балту і Шевченка. Ми привезли погруддя з Одеси разом з В. Чорногузом. Привезли на його машині і одразу підвезли до того місця, де його мали ставити. Звернув увагу, що мої старші козаки підходили до погруддя і ніжно гладили Великого Тараса і очі були вологі. Ні, вони не плакали, то зрадницька сльоза набігала від щастя, що ми це робимо в нашій Балті. Ініціатором встановлення пам’ятника Т. Шевченко в Балті виступили козаки на чолі з Володимиром Клишавчуком. Такі ми Балтські козаки – характерники. Ми сильніше болі і крові. Сонце і місяць зупинимо. А своєго доб’ємося.
Друзі приїзджайте на гостину до нас в Ірпінь. Ірпінь – місто з власним обличчям.
Більще на сайті – http://leleko.org.ua/