Карантин, коронавірус чи щось інше… Хіба в цьому та заковика? З майбутньої книги невеличкий уривок: –Леле моя, ми не вчили тебе бігати до церкви і стояти на колінах. Чого це ти раптом спитав за церкву?–бабуся здивовано питаються. Я завітав до села на гостини. –Чув і читав, що церкву відкрили, село радіє, що повернули віру. – побачив, що бабуся здивовано дивиться на мене, і поспіхом додав, – Так написано в газеті. –Неможливо повернути те, що вони не змогли у нас відібрати. А церква говориш? Так, піп приїхав. – бабуся вже не сердито. –А як же благодать? Мені одна жіночка так і сказала – “Нарешті в селі є благодать”. –Це ти за Марфуню? Ну-ну…-бабуся задумливо – Це для неї благодать настала, бо не вміє і не хоче працювати. А піп буде давати копійки, тому бігає з хрестами та образами за попом і голосніше всіх гарлає. – Бабуся замовкла і через деякий час – Я пережила страшні голоди (вона робила наголос на “И”) і не бачила, щоб Ісус нагодував однією рибою помираючих Українців. То за яку церкву і віру можна говорити? Ледачим благодать, бо неледачі дадуть поїсти. Голоди, голоди, я і зараз прикопую картоплю. –Як прикопуваєте? Де? Та хіба можливий зараз голод? В магазині всього вдосталь і все є. – я був приголомшений. –Є то є, і тоді було. Та позабирали. А прикопую, щоб я та діти мали що з’їсти. Хай зверху трохи підгниле, але своє і не огидні жолудяки з лісу. А прикопую в Бойковому ярку. Пам’ятаєш де ти в дитинстві нове життя будував. –Напевно збудував, якщо там схованка з їжею. – від здивування не знав, що сказати. Що це бабуся говорять. У нас сама краща країна і саме сильне військо. Так мені говорять в школі. А тут їжу моя ріднесенька бабуся прикопують. –Вона, схованка, ще з … (бабуся замовкли і стерли сльозу з очей), тих часів. Ще мій тато її робили. І сам ярок, це суцільний братський цвинтар. Більшість похованих від голоду, не було сили донести на цвинтар. Є і повстанці, які воювали проти советів, німців, румунів. Всі є, а України не має… Далі буде.