Зустрілись з друзями на Майдані, саме в той день наші бранці вертались з москвинського полону. Фото з телефоном, мені якраз зателефонували і повідомили, що хлопці вилітили в Україну. І цей момент вловила Марина і вийшло гарне фото. Але я не про це. Ми дійсно долучились до звільнення наших хлопців з полону. Тут я підтримую Президента. Навіть якщо за одного нашого вояка треба віддати всіх москвинських полонених, треба це робити. Я б це зробив би. За одного віддав би всіх. Життя одного вояка вартує всіх сепарів і полонених. Я хочу щоб Україна стала справжнім прихистком і захисником для всіх Українців світу. І неважливо – якою мовою говорять, яку віру сповідують, з якої держави приїхали. Він (вони) повернувся додому і держава забов’язана зробити все, щоб Українцю в Україні було комфортно. Бо Україна – це не лише наша древня земля.
Україна – це також і ми. Всі ми – Українці. Пам’ятайте – Бути Українцем не соромно. Соромно цим не пишатися.
P.S. Наші вдома і це головне.