Пані Валентина приваблюю своєю посмішкою і завжди налаштована на позитив. Вона завжди готова підставити плече і прийти на допомогу. Вона завжди присутня на літературних презентаціях і творчих вечорах. Вона просто розуміє, душу письменника, щоб на його вечорі були присутні друзі і письменники. Ті, які не тільки скажуть добре слово про творчість, а ще і підкажуть, що треба поправити і що не дуже вписується в сюжет. Підказувати і робити зауваження не обв’язково при всіх, можна це зробити після самої презентації. Виступи пані Валентини ємоційні і як правило з прикладами із життя і читанням поєзії. Така вона усміхнена пані Валентина Козак. І заключний штришок – шануймо один одного. Ми різні, маємо свої погляди, пишемо в різних стилях і напрямках, підтримуємо різні політичні сили, АЛЕ (це магічне слово “але”) ми всі одна велика родина Українських письменників. Хотів виставляти, але глянув на фото і… подивіться на ці обнадійливі очі – пані Валентина всім нам бажає здоров’я, щастя і творчих успіхів. Трохи з Вікіпедії:
Народилась 1 липня 1946 р. у с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області у родині колгоспників. Працювала на Кіровоградській кондитерській фабриці, в редакції Вінницької обласної молодіжної газети «Комсомольське плем’я» (від 1966 р.). Після заочного закінчення Вінницький педагогічного інституту (1971) була звинувачена у націоналізмі і вимушена перейти на посаду завідувачки корпункту радіогазетної реклами. Керувала письменницьким клубом у Вінниці «Світлиця-Оберіг», працювала в обласному Товаристві української мови ім. Т. Шевченка. Член Конгресу української інтелігенції та руху «За духовне відродження України». Від 1994 р. вела на обласному телебаченні авторську фольклорну програму, була референтом, відповідальним секретарем об’єднання сатириків і гумористів Київської обласної організації НСПУ.[2]
Почесні відзнаки і нагороди:
- Літературна премія імені Миколи Трублаїні (1983);
- Лауреат І Всеукраїнського конкурсу-фестивалю гумору та сатири (1992);
- Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського (1996);
- «Почесна відзнака» НСПУ (2012).[5]
